Хоч і мені жить прийшлось в чужині,

До вас я серцем вертаюсь, рідні поля,

Де нам юність пройшла, вам я цю пісню співаю:

Лети, тужлива пісне, через море у даль…

Неси мою любов, мою тугу і мій жаль…

 

 

Це слова пісні відомого українського композитора Богдана Весоловського, основоположника української естрадної музики 1930-х років. Але, як би парадоксально це не звучало – відомий він далеко за межами України, а на батьківщині його ім’я було стерте радянською владою. Настав час виправляти помилки минулого і знайомити сучасників зі славетним минулим, з нашою спадщиною, яку не відніме жодна пропагандистська влада. Світ знає його під псевдонімом Бонді. Він першим серед композиторів інтегрував джазові елементи у свою творчість. Його танго, вальси та фокстроти звучать сьогодні так само сучасно, як і понад 50 років тому звучали в Канаді, США, Аргентині, Австралії та Європі.

Пластун, родич Соломії Крушельницької та композитор в шістнадцять

Маленький Богдан побачив світ 30 травня 1915 року у Відні. Його батьки Остап Весоловський та Марія Охрімович емігрували до Австрії, рятуючись від російської окупації. За три роки сім’я повертається до рідного Стрия на Львівщину де пройде дитинство хлопця. Батько Богдана міський суддя та депутат Західноукраїнської народної республіки, мати керувала Союзом українок в місті. По матері Богдан Весоловський був родичем легендарної української оперної співачки Соломії Крушельницької. В родині Весоловських був ще один син – старший брат Богдана, Ярема Весоловський, який народився в Україні ще до російської окупації. Він був відомим діячем Пласту, одним із співзасновників Третього куреня УУСП «Лісові чорти». Пізніше Богдан також братиме активну участь у «Пласті» з ім’ям Боцян.

Хлопець ріс в інтелігентній освіченій родині. Вчився на юридичному факультеті Львівського університету. З ранніх літ захоплювався музикою, то ж не дивно, що другою освітою стала музична, яку він здобув у Стрийській філії Львівського вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка. Свій перший твір він створив під час навчання в 16 років – це була музична композиція до уривка з поеми Тараса Шевченка «Перебендя» («Вітер віє»).

«Ябцьо-джаз» – перший український джазовий ансамбль

Міжвоєнний період Галичини був сповнений веселощів, молодь ходила на дансинги та «репрезентативні балі», відвідувала театри. Відкривались аматорські студії та творчі майстерні. Одразу по завершенні Першої світової війни Львів не мав яскраво вираженого національного обличчя в музиці та культурних проявах, а зі встановленням Польської республіки в 30-х він зазвучав польською музикою. Українським митцям ставало дедалі важче творити власну самобутню культуру.

Саме в цей час в 1934-му з’являється перший український джазовий ансамбль «Ябцьо-джаз» створений студентами вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка та названий на честь засновника – Леоніда «Ябцьо» Яблонського. Леонід був керівником та скрипалем джаз-капели, Богдан «Бонді» Весоловський композитором, автором більшості пісень та акордеоністом, Анатолій Кос-Анатольський – піаніст ансамблю, Степан Гумінілович виконавець та композитор, Ірена Яросевич вокалістка.

Дівчина була музою і першим недовгим коханням Богдана. З початком Другої Світової війни джаз-капела припинила свої гастролі і долучилась до польського військового формування генерала Владислава Андерса, дружиною якого невдовзі стала Ірена.

В перші три роки діяльності ансамблю «Бонді» написав свій найвідоміший шлягер – танго «Прийде ще час». Текст створив поет Степан Чарнецький, за умови, що надалі Весоловський повністю працюватиме над піснями самотужки. І, забігаючи наперед зазначимо – йому це вдасться, за свою кар’єру Богдан створить понад 100 композицій.

З музикою назавжди

Попри неймовірне захоплення музикою та значні успіхи ансамблю політика і доля України мали неабияке значення для Богдана Весоловського. У 1938-му він їде до Ужгорода, щоб взяти участь у розбудові та становленні культурного, соціального і політичного життя Карпатської України. Навесні 1939-го угорські війська окупували територію нової держави й Богдан був змушений її покинути. Польська влада у Львові унеможливила його повернення додому, тому він їде у вимушену еміграцію до міста свого народження Відня. Богдан не полишає думки про Україну і мрії про її розбудову, тому вступає до Консульської академії, щоб здобути дипломатичну освіту і в майбутньому принести користь вільній рідній державі. В Австрії він став членом Українського студентського товариства «Січ», яке невдовзі очолив.

Там же у Відні в 1941-му Богдан одружується зі своєю троюрідною сестрою Оленою Залізняк. Вона була донькою відомих українських громадських діячів і протягом усього життя розділяла і палко підтримувала погляди свого коханого чоловіка. У подружжя народилось двоє синів – Остап і Юрій. Разом вони стійко переживали воєнне лихоліття – бомбардування, під час якого втратили все своє майно, втечу від комуністів до міста Шердінг у Верхній Австрії (американська зона), а пізніше переселення до табору переміщених осіб. В Шердінгу Богдан був назначений на посаду урядовця прикордонної контрольної служби між Австрією та Німеччиною. Завдяки цій посаді він допоміг багатьом українцям перейти кордон, щоб врятуватись від більшовицької навали в Україні. В 1949-му родина емігрувала до Канади завдяки Рятувальній службі ООН.

Під час життя в Австрії окрім роботи в прикордонній службі Богдан Весоловський продовжує займатись музикою. Він виступав в клубах граючи на фортепіано та акордеоні, був редактором «Українського музичного видавництва» Бориса Тищенка.

В еміграції в Канаді композитор не забував про свою рідну Україну. Обіймаючи посаду керівника української секції канадської радіокомпанії Сі-Бі-Сі він розширив її мовлення з 14 до 60 годин на тиждень. Він читав українську літературу, часописи, був обізнаний у всьому, що стосувалось України. Працював з тогочасною українською поезією, написав близько 20 романсів та ряд солоспівів на слова його улюбленого поета Володимира Сосюри, а також Максима Рильського, Павла Тичини, Олександра Олеся, Тодося Осьмачки, Василя Симоненка та інших.

Дружина Весоловського – Олена, очолювала в Канаді жіночий просвітній рух. Разом з нею Богдан створив гімн українських емігрантів «Лети, тужлива пісне» (саме його рядки ви читали на початку статті). Подружжя організовувало українські музичні вечори, а Богдан окрім написання музики час від часу виступав в клубах та редагував музичні композиції.

Ще хоча б раз побачити Україну

Бонді був королем української танцювальної музики, який записав понад 20 альбомів власних творів. Його пісні в ритмі вальсу, танго, польки та фокстроту були справжніми танцювальними шлягерами найвідоміших сцен світу в США, Аргентині, Австралії, Канаді та багатьох країнах Європи. В Україні його танго теж слухали, тільки автор композиції був безіменний. З політичних причин радянська влада заборонила називати його на території СРСР.

За життя Богдану Весоловському пощастило ще один раз відвідати Україну. Наприкінці 1960-х він, як представник Канадського радіо у рамках культурного обміну приїхав до Львова, зустрівся з родичами та друзями, відвідав могилу Тараса Шевченка в Каневі.

Помер всесвітньо відомий композитор в 1971 році в Монреалі та лише через 20 років його дружина змогла поховати прах чоловіка у родинному гробівці в місті Стрий.

Повернення спадщини Весоловського в Україну… через Бельгію?

З 1980-х років твори Богдана Весоловського знову зазвучали на рідній землі, і тепер його ім’я вже не залишалося в тіні. Однак саме в цей час музика Весоловського почала привертати увагу й у Бельгії, а згодом і в сусідніх країнах. Вагому роль у популяризації його творчості відіграв колектив «Опришки», який зробив значну частину свого репертуару присвятою його музичному спадку.

Гурт «Опришки» був заснований у 1978 році в місті Льєж (Бельгія) Анатолієм Заскалетою, Ігорем Хохоляком і Петром Хомою. Незабаром до них приєднався Зенон Коваль. Маючи у своєму розпорядженні партитури та платівки із записами творів Богдана Весоловського, вони почали виконувати його музику на «забавах» (танцювальних вечорах), щоразу збираючи величезну аудиторію.

Згодом гурт змінив назву на «Опришки – Амор 2» на честь колективу «Амор», який раніше виконував і популяризував музику Весоловського в Америці. Під час виступів із програмою Весоловського під назвою «Амор 2», учасники гурту одягали стильні костюми 1950-х років, додаючи атмосферності своїм концертам. Ці виступи стали справжньою «візитівкою» гурту.

Окрім Бельгії, «Опришки – Амор 2» з великим успіхом виступали також у Великій Британії, Німеччині та Франції, відроджуючи музичну спадщину Весоловського та знайомлячи європейців із його творчістю.

«Брати Гадюкіни» і несподіване відкриття Весоловського

Цікавий збіг обставин трапився у 1994 році, коли Сергій Кузьмінський (відомий як Кузя), фронтмен гурту «Брати Гадюкіни», приїхав до Брюсселя на лікування. Запросили його колишні учасники «Опришків» — Ігор і Зенон. Під час перебування в Бельгії Кузя познайомився із творчістю Богдана Весоловського, завдяки саме їм.

Повернувшись до України, Кузьмінський став, ймовірно, одним із перших музикантів сучасної української сцени, хто звернувся до спадщини Весоловського. Зокрема, він написав пісню «Було не любити», яка натякала на однойменний твір Весоловського. Саме ця пісня дала назву альбому «Братів Гадюкіних», записаному у 1994 році, тим самим продовжуючи відродження музики Весоловського вже в Україні.

Наприкінці 1980-х років його пісні вперше прозвучали в Україні у виконанні гурту «Львівське ретро». У 1998 році Остап Зорич записав диск із 15 творами композитора. Разом із Лідією Матіяшек-Чорною він також створив чотири відеокасети зі спогадами Олени Весоловської про її чоловіка. Завдяки зусиллям дружини композитора у 2001 році була видана перша збірка пісень Весоловського, що включала 56 творів.

Суттєвий внесок у популяризацію творчості Весоловського зробив Олег Скрипка, який записав два альбоми інтерпретацій його пісень: «Серце у мене вразливе…» (2009) та «Жоржина» (2011). У 2015 році у Львові відбувся перший Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського, що став важливим кроком у відродженні його спадщини.

Сучасні виконавці з колаборації Vesolovsky Project майстерно поєднують українські джазові мотиви композитора із сучасними музичними стилями. Їхні роботи доступні для слухачів на платформі YouTube.

Окремо варто згадати книгу українського дипломата та письменника Ігоря Осташа «Бонді або повернення Богдана Весоловського». У своїй праці автор опрацював понад сто джерел, епістолярну спадщину композитора та записав інтерв’ю з людьми, які особисто знали Весоловського, створивши повну та живу картину його життя й творчості.

Знання власного минулого – це міцний фундамент для побудови справжнього, щирого майбутнього українського народу, вільного від нав’язаних наративів сусідів-загарбників. Богдан Весоловський є яскравим прикладом людини, сповненої любові до своєї батьківщини. Його життя й творчість були спрямовані на підтримку, допомогу та розвиток України.

Ми пишаємося тим, що сьогодні можемо відкрито говорити про величну спадщину нашої землі, вшановуючи її славетних діячів. Пам’ять про них – це наша сила, що надихає нас продовжувати їхню справу і берегти національну самобутність.

Матеріали та світлини взяті з відкритих інтернет-джерел, а також ґречно надані Зеноном Ковалем (Бельгія) з його особистого архіву.

Олена Коваль, листопад 2024.