український історик і релігієзнавець, культурний і громадський діяч, журналіст, доктор філософії та теології (ThDr), почесний краєзнавець України, директор Міжнародного інституту Афонської спадщини, запрошений науковий співробітник кафедри історії, класики, релігії та теології Ексетерського університету (University of Exeter) у Великій Британії, науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Співголова наукового комітету з історії церкви при International Orthodox Theological Association (ІОТА) в США, заступник голови ГО «Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» та заступник голови Чернігівської філії Ветеранського об’єднання “Українська Гельсінська Спілка”.
Автор десяти книг і понад 100 наукових публікацій з історії Афону, православного підпілля в СРСР, історії православ’я в період Гетьманщини, ранньої історії православ’я в Київській Русі, а також численних публікацій в ЗМІ з питань історії, релігії, культури, політики.
Якщо Російська Федерація прагне забрати Крим, то для початку вона повинна повернути Україні її етнічні землі — Бєлгородську область, а також частини Курської, Брянської, Воронезької та Ростовської областей, які були несправедливо відібрані у України.
Варто зазначити, що ще 25 лютого 1919 року, за наполяганням Москви, чотири північні повіти Чернігівської губернії (Стародубський, Суразький, Мглинський і Новозибківський) були передані РРФСР. Також зі складу Української Радянської Соціалістичної Республіки були вилучені й передані РРФСР Бєлгородський і Грайворонський повіти, населені переважно етнічними українцями.
З квітня 1918 року ці території входили до складу Української держави гетьмана Павла Скоропадського, а після його повалення — до складу Української Народної Республіки. Однак після захоплення регіону Червоною армією, Бєлгородський і Грайворонський повіти адміністративно належали до УРСР. Проте в 1919 році, знову ж таки за наполяганням Москви, ці повіти були перепідпорядковані РРФСР.
У серпні 1924 року до складу РРФСР також було передано частину Шахтинського і Таганрозького округів Донецької губернії Української РСР. Таким чином, ціла Бєлгородська область, а також частини Брянської, Курської, Воронезької та Ростовської областей були відібрані Росією від України. Це були історично й етнічно українські землі, населення яких традиційно розмовляло українською мовою. На насильницьку русифікацію цих територій знадобилося кілька десятиліть, не кажучи вже про інші українські етнічні землі в складі Росії, такі як Кубань, Краснодарський край, “Зелений клин” на Далекому Сході і т.д.
Остаточні російсько-українські кордони були встановлені в 1950-х роках, коли РРФСР передала УРСР Кримський півострів.
У сучасній російській пропаганді активно нав’язується міф, нібито в 1954 році Хрущов “одноосібно подарував” Крим Україні. Однак цей міф не витримує критики, що видно зі стенограми засідання Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року:
“Кримська область, як відомо, займає весь Кримський півострів і територіально примикає до Української Республіки, будучи природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов’язана з економікою Української РСР. З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки є доцільною і відповідає загальним інтересам Радянської держави /…/ З огляду на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР, Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановляє:
Затвердити спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки”.
Як відомо, Президія Верховної Ради СРСР — це далеко не одна особа, і рішення приймали колегіально. Якби це була лише ініціатива одного Хрущова, то її б не підтримали на такому високому рівні. Насправді, післявоєнний Крим перебував у економічно відсталому стані, і необхідно було перекласти відповідальність за відновлення та забезпечення регіону. Це було досягнуто шляхом передачі Криму Україні, яка взяла на себе цей тягар за рахунок своїх ресурсів.
Тепер же кремлівські демагоги й авантюристи намагаються перекроїти заново карту Європи, зазіхаючи на міжнародно визнані суверенні території та кордони іншої самостійної держави. Виходить, путінський режим РФ, який стверджує свою владу на спадкоємстві від СРСР, заперечує і не визнає правовстановлюючих документів СРСР. Якщо так, то що він робить в ООН та інших міжнародних організаціях, куди увійшов як правонаступник СРСР? Якщо він вирішив денонсувати всі міжнародні договори і зобов’язання, то в такому разі йому доведеться покинути ці організації і стати світовим ізгоєм.
Проте, перш ніж вимагати щось від України, Росії доведеться не тільки залишити в спокої український Крим, а й повернути Україні інші її історичні та етнічні землі, які колись РРФСР відібрала в України і привласнила собі. Рано чи пізно так буде. Якщо ж у Кремлі наважаться відкрити цю “скриньку Пандори”, це обернеться проти них самих. І цей процес вже буде неможливо зупинити.
Російська Федерація – це штучне неоімперське утворення, якому судилося розпастися на цілу низку незалежних держав. Поневолені Москвою народи повинні здобути свободу і незалежність. Ми ще станемо свідками цієї історичної події!
За вашу і нашу свободу!
28.02.2024