Дорогий читачу,

Альманах, який ти тримаєш в руках, – це знак глибокої поваги і вдячності тим людям, великим мрійникам, які ще у 1997 році, понад 20-ть років тому, створили у Греції український двотижневик з додатком грецькою мовою “Вісник – Анґеліафорос”. Варто зазначити, що майже ніхто з нашої команди досвіду створення друкованих ЗМІ не мав, однак ми обрали цей складний, але водночас захоплюючий шлях, добре розуміючи наше велике спільне завдання: згуртування української громади і поширення знань про Україну в грецькому середовищі. Це був надзвичайний досвід! Важкий, напружений, з безліччю безсонних днів і ночей, адже газета в конкретний день і годину повинна була бути в кіосках, в яких продавалася іноземна преса. І наша газета була єдиною, що мала грецький додаток. Однак, нашій романтичній команді довелося витримати серйозний тиск з боку власників інопреси, аби його зберегти. Безумовно, мета та завдання двомовного видання були значно ширшими, ніж одномовного, але й об’єм праці для його випуску був набагато більшим.

Історія створення і життя “Вісника – Анґеліафороса” з безліччю його маленьких і великих радостей, втіх, переживань, тривог, несподіванок, захоплюючих зустрічей, випробовувань на щирість, витримку, дружбу, психологічного тиску і, навіть, погроз, колись, можливо, буде детально описана.

Як співзасновниця і творець “Вісника” слова вдячності адресую Ліці Патеракі за її ініціативу та прекрасне гасло “Дух, мистецтво і душа не знають кордонів”, під яким народився і пішов у світ наш “Вісник”. Саме вона, грекиня, доторкнувшись до української культури, історії, мистецтва – відкрила обійми для всіх українців еллінської землі. Дякую також Дімітрісу Вернадакісу, грецькому підприємцю, який, люблячи Україну, повірив і в нас, і в нашу справу. Саме за його фінансової підтримки газета побачила світ. Як не згадати Євгена Конопацького, українського дипломата? Саме його підтримка підштовхнула нас до рішення про необхідність випуску “Вісника”. Приємно згадати, що Борис Корнєєнко – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Грецькій Республіці (1993-1997 рр.) вітав видання на його перших шпальтах.

Кілька слів про людину, вклад якої у встановлення та розвиток української громади в Греції важко переоцінити. Це Юрій Сергеєв, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Греції (1997-2001 рр.). Саме за його каденції українська громада укріпилася та увійшла до великої діаспорної родини. З особливим теплом дякую Блаженнішому Святославу, Главі УГКЦ, який не лише підтримав наш “Вісник”, але взяв безпосередню участь у створенні української греко-католицької спільноти Греції.

З відстані років можна впевнено сказати, що наш невгамовний дух дав свої плоди. “Вісник” поклав початок багатьом добрим справам, які стосувалися життя української громади в Греції. Це і народження парафії (1998 р.), товариства (в 1998 р. – “Журавлиний край”, який в 2001 р. переіменований в “Українсько-Грецьку Думку), школи. Наш “Вісник”, не зважаючи ні на що, робив таку потрібну справу: гуртував навколо себе українців, жив їхніми турботами та переживаннями, сміявся і плакав разом з ними, став їхнім “Майданом” – українським Майданом на еллінській землі… Саме так називалася одна з рубрик нашого “Вісника”, викликана потребою обговорення наших проблем, дискусії, а інколи просто необхідністю говорити про свій біль. У першому числі “Вісника”, пригадую, ще у 1997 році, захоплені створенням Майдану Незалежності у Києві ми писали такі слова: “Мабуть, потрібна хроніка Майдану. Майдану душі нашої. Перехоплювало подих від радості – Майдан Незалежності!

Але ж воля-воленька не родиться з повітря. І не водиться в коридорах (навіть в най- най-). Вона на майданах душі нашої. І виплекати її треба, щоб і діти наші побачили, відчули її. Бо звідки знатимуть, що це таке?”.

Сьогодні це звучить як провісник. Хто міг подумати тоді, що в 2014-му київський Майдан Незалежності окропиться кров’ю українських синів усіх національностей… за волю-воленьку…, і діти наші побачили, і відчули її…, про що ми писали ще тоді.

Наше сьогоднішнє видання “Вісника” суттєво відрізняється від усіх попередніх. Бо в ньому багато війни, якою зараз живе Україна. Бо в ньому багато написано про нашу історію, про грецьку громаду України, про світове українство та шлях, який ми пройшли за останні двадцять років у Греції.

Відтепер “Вісник – Анґеліафорос” – це щорічний журнал, в якому можна буде знайти найважливіше за рік в Україні, українській і грецькій діаспорах, в українсько-грецьких стосунках та багато іншої цікавої інформації. Ми обов’язково збережемо грецький додаток, його історичні рубрики, збільшимо аналітику та геополітичний аспект.

За двадцять років українська громада Греції якісно змінилася. За нашими людьми вже не полюють на вулицях (адже значна частина українців перебувала в той час нелегально), народилися сім’ї, діти ходять до школи, вступають в університети, у нас уже є третє покоління. Здавалося б, тут нас вже добре знають. Ми добре інтегровані. Проте, на рівні суспільства країни, в якій ми живемо, сприйняття українців та України в цілому відбувається через вміло розставлені фільтри російської пропаганди. За допомогою ЗМІ та фейкових організацій відображення подій та реалій українського життя переноситься в королівство кривих дзеркал і грецьке суспільство отримує спотворену інформацію. І занурений у свої проблеми грек не бачить, не розуміє та не має часу розібратися у реальному стані речей. Протидія гібридній війні, яку веде Росія проти України та всього світу, відбирає в української
діаспори дуже багато сил та відволікає від основного завдання – збереження національної ідентичності, поширення правдивих знань про Україну, та сприяння розвитку та поглибленню українсько-грецьких взаємин.

Новий час ставить перед нами нові виклики, на які ми зобов’язані відповідати. Розв’язана Російською Федерацією війна проти України, анексія Криму, тисячі українців, які вмирають, обороняючи українську землю, мільйони переселенців зі сходу України і Криму – це далеко неповний перелік питань, про які ми повинні писати і доносити до суспільства, в якому живемо. Саме тому, у нашому сьогоднішньому “Віснику – Анґеліафоросі” український і грецький читач знайде серію статей українських, діаспорних, а також грецьких авторів, присвячених гострим і болючим питанням, які намагається подолати український народ. На шпальтах “Вісника – Анґеліафороса 2017” багато визначних особистостей, які висловлюють свої думки, діляться своїми знаннями, пропонують свої рішення. Не всі українські тексти мають грецькі відповідники і, навпаки, не всі іншомовні мають українську версію, хоча ми намагалися максимально подати двома мовами найактуальніші публікації. Проте, широкий спектр інформації, який ми пропонуємо читачам, не лише узагальнить наш шлях, тривалістю в 20-ть років, але й окреслить траєкторію нашого майбутнього руху.

Насамкінець хочу висловити щиру подяку всім авторам, аналітикам та науковцям, які з готовністю відгукнулися на наше запрошення і підготували свої матеріали; а також дякую усім, хто долучився до ювілейного видання “Вісника”. Дякую, зокрема, моїй багаторічній приятельці, Олені Макідо, яка була причетна до випуску кожного числа нашої газети впродовж усіх років; Марині Плутенко та Інзі Короткевич, які з готовністю та радістю здійснили більшість перекладів для цього випуску; Оксані Наконечній та Вікторії Юріній – моїм давнім колегам, які з радістю відгукнулися; Ользі Шаполаєвій та Ганні Маніаті, членам української спільноти, за їхню допомогу в перекладі історичних матеріалів. Моя особлива подяка членам Ради правління та членам нашої Асоціації Ганні Павлюк, Наталі Ананевич, Лєні Хіміч та Олі Василишин.

Бажаю нам наснаги у подальшій праці, а читачу цікавої мандрівки сторінками нашого “Вісника”.

Галина Маслюк
головна редакторка “Вісника-Анґеліафороса”,
голова Асоціації української діаспори в Греції “Українсько-Грецька Думка”,
членкиня Ради директорів Світового Конґресу Українців