• Нікос Лігерос – грецький вчений професор, відомий своїми надзвичайними інтелектуальними здібностями, стратегічний радник і професор геостратегії, топостратегії, хроностратегії та стратегічного менеджменту. Викладає у місцевих та зарубіжних університетах. Автор понад 35 000 статей і віршів, понад 2 000 творів мистецтва, лектор у галузі математики, стратегій, геополітики, історії, енергетики та довкілля, філософії, мистецтва, літератури тощо.

 

 

Відповіді на зведені питання, що турбують українців. Від Галини Маслюк

 

Як змінилася свідомість українців зі східних регіонів країни під час війни? Безсумнівно, усі підряд уряди країни не займалися зміцненням національної ідентичності української нації, враховуючи, що саме ці регіони зазнали найагресивнішої русифікації порівняно з іншими. Проте, більшість населення знала, що Російська Федерація не є другом України. Війна чітко показала, що російськомовні українці не є русофілами.

Свідомість українців зі східних регіонів України не змінилася. Це зовнішні спостерігачі змінилися, виправляючи серйозну структурну помилку. Російськомовні не є русофілами, і тим більше не є росіянами. Всі знали, що Росія не була дружньою до України, але вторгнення розкрило повний масштаб цієї ворожості. Повторення жорстокості Голодомору відкрило очі навіть найбільш байдужим. З актами геноциду та військовими злочинами Росії, вся картина стала чіткою. Всі зрозуміли, що Росія розглядала Україну, у кращому випадку, як свою васальну державу, а у гіршому – як рабиню. Міф про слов’янський дух зруйнувався, і розповіді про братів і двоюрідних братів виявилися фальшивими. Для російської системи існує лише одна підсистема і нічого більше. Ця думка існувала і в радянську епоху. Ніколи не було 15 сов’єтів (країн-республік — прим. перекл.), а одна система, яка керувала 14 сов’єтами. І лише Білорусь зараз функціонує як васальна держава Росії.

Як змінилося сприйняття західних країн після повномасштабного вторгнення? Що спричинило таку слабку позицію щодо Російської Федерації? Як їхня пропаганда змогла проникнути настільки глибоко в суспільства, і створити настільки хибне уявлення про реальний стан речей і справжні наміри москвичів?

Сприйняття західних країн змінилося докорінно. Багато хто залишався на ментальному рівні поза межами контексту Холодної війни. Вони дійшли згоди між собою і вважали, що Росія зробила те саме. Вторгнення в Грузію у 2008 році та анексія Криму у 2014 році не змінили уявлень, які вони створили у своїй свідомості. Вони перемогли у Холодній війні і не змогли побачити інтерпретації переможеного. Вони зробили ту саму помилку, що й Великі держави після своєї перемоги у Першій світовій війні, і були здивовані мстивим настроєм переможеного у Другій світовій війні. Вони не ретельно вивчили російський наратив після закінчення Холодної війни, і фактично стали жертвами організованої пропаганди, яка продовжувала діяти радянськими методами. Вони вважали, що мають справу з демократичною країною. Ця ілюзія повністю зруйнувалася під час вторгнення в Україну у 2022 році. Це повномасштабне вторгнення прояснило всю картину, і західні країни нарешті зрозуміли, що це була друга Холодна війна, яка розпочалася з проксі-війни, що узагальнилася згодом. Так вони вийшли з геополітичної сплячки.

У розмовах з військовими, ми дізнаємося, чому вони називають російських солдатів “орками” або іншими назвиськами з наукової фантастики. Військові кажуть, що їм важко називати їх прізвиськами, що нагадують будь-яку людську подобу. Що це означає з психологічної точки зору і яке можливе майбутнє відносин між двома народами, враховуючи, що будь-яка війна рано чи пізно закінчується?

Українські військові зазнали найбільшого ментального шоку. Незважаючи на все, що вони чули і знали роками, вони не могли уявити масштаби варварства російських солдат, свідомість яких просочена найгіршою пропагандою проти України. Існує нелюдське ставлення Росії до України. Російські солдати вважають українців недолюдьми, і що варварство, яке вони чинять проти них, є нормальним, тому що вони на це заслуговують, нічого більше. Вони не вважають їх гідними супротивниками, і тому спочатку не говорили про справжню війну, а про спеціальну військову операцію і нічого більше, як про щось незначне на рівні національної стратегії. Росія ставиться до України, як Туреччина до Греції та Кіпру. Питання Криму є аналогічним до окупованих територій Кіпру та Східної Фракії. Усе це очевидно, тому що згідно їхньої пропаганди – все їм належить. Таким чином, поведінка російських солдат, щоб бути прийнятною і зрозумілою для українських військових, не може мати жодного зв’язку з людським підходом, і тому вони використовують вирази на кшталт “орки” тощо.

Як сталося, що Греція виявилася настільки “змодифікованою” під російські потреби? Невже ніхто не працював тут, щоб спростувати пропагандистські міфи москвичів? Стільком людям подобається жити у брехні та спотвореній реальності? Що може зробити Україна, щоб протистояти цим міфам? Створити власні версії?

Греція є однією з перших жертв радянської пропаганди. І не випадково, що Громадянська війна є першою проксі-війною Холодної війни. Найстаріша партія Греції – комуністична, заснована у 1918 році. З самого початку вона виступала проти Македонії та Фракії через радянський підхід. Ідеологічно Греція була готова увійти до радянської сфери впливу, але Ялтинська конференція 1945 року поклала край цій мрії. Але мрії, як і кошмари, закінчуються тільки тоді, коли прокидаєшся. Інакше вони залишаються в голові. Фальшива історія стала нормальним наративом у Греції, і невинні (в смислі пересічні безпечні, безхитрісні люди — прим. перекл.) не могли повірити, що весь цей підхід був брехнею, фальшивою реальністю. Росія десятиліттями використовувала цей підхід. Їй не потрібно було протистояти якомусь опору, принаймні на ментальному рівні, навіть якщо реальність була зовсім іншою. Греція приєдналася до НАТО у 1952 році, до Європейського Союзу у 1981 році та до Єврозони у 2001 році. Але нічого не змінилося, тому що в глибині душі для Греції Росія була “білявим родом”*, і все інше, навіть радянське варварство, було деталями, в які вона не хотіла занурюватися і спростовувати чи заперечувати. Лише зараз почалося пробудження.

Що повинен або може зробити демократичний світ, щоб не потрапляти в пастку брехунів? Чи вони не брехуни, а просто мають інший погляд на речі?

Неминуче, що демократичний світ рано чи пізно потрапить у пастку пропаганди, оскільки за своєю структурою він дозволяє вільне висловлювання думок, а отже, і брехню. Пропаганда завжди буде існувати. Отже, справжня проблема полягає не в її знищенні, а в управлінні нею. Пропаганда завжди вражає невинних і тих, кому бракує знань, щоб захистити свою сутність. Таким чином, питання знань є важливим, оскільки воно має значення. У світі інформації дезінформація є очікуваною, тому що інформація не може чинити опір. А ось природа знань – чинити опір. Демократичний світ, залишаючи історію на милість ідеології та логіку на милість брехні, обов’язково опиниться в дуже складних ситуаціях. Єдиний спосіб їх подолати – це правда, тобто заперечення забуття (грецькою αλήθεια – άρνηση της λήθης — прим. перекл.). Тому що забуття – це інструмент варварства, як і байдужість. Демократичний світ не може залишатися байдужим до проблем демократії, яка зазнає нападу з боку варварської країни. Він повинен чинити опір разом з нею, інакше дає варварству привід атакувати іншу демократичну країну.

Яку роль відіграє українське питання у формуванні глобальної геополітичної шахівниці? Поширена думка, що український народ просто був принесений в жертву західними країнами, тим самим допомагаючи москвичам завершити геноцид українців, який вони прагнуть здійснити вже як понад два століття.

Українське питання є початком другої Холодної війни. Нам більше не потрібно переконувати невинних у тому, як працював Голодомор, або якою була Холодна війна. Українське питання є жорстоким пробудженням демократій, які повірили, що конфронтація з варварством закінчилася. Українці могли бути принесені в жертву, але вони не лише мученики, вони герої, які показали, що опір – це питання вибору, тобто волі, і що рабство – не єдиний шлях. Українці показали і показують, що неможливе є тимчасовим. Українське питання є прикладом для наслідування для всіх демократій, які борються проти варварства, і не лише для Балтійських країн, Фінляндії чи Молдови. Українське питання також прояснило контекст глобальної геополітичної шахівниці. Адже ми нарешті й наочно дізналися, що Росія більше не є наддержавою, а є країною, яка є вразливою, оскільки стала авторитарним режимом, який порушує права своїх власних громадян, а не лише сусідніх країн. Таким чином, українське питання стало пробудженням демократичного світу, який тепер готовий покласти край нападу варварства.

Катерина II та Петро I створили міфи, сфабрикувавши так звану історію Російської імперії, а фактично вкравши справжню історію українців Київської Русі. Зараз багато українців не можуть терпіти назву “Росія”, тому що знають, що Русь – це Україна. Від наших прадідів ми знали, що ми русини-українці. Тому серед українців зараз шириться тенденція називати сусідню країну Російською Федерацією, а не Росією. Наскільки важливо наполягати на цьому?

Офіційна назва цієї країни є справді Російська Федерація, і причина проста і описова, а не історична, оскільки вона складається з 46 областей, 22 республік, 9 країв, 4 округів, 3 федеральних міст і однієї автономної області. Назва Росія – це скорочення. Тому є сенс у розмежуванні, коли ми заглиблюємося в деталі.

Дехто з російськомовних українців, не бажаючи виходити із зони комфорту і переходити на українську мову, як це зробила більшість наших співвітчизників (навіть ті, хто мають російське походження), і всі військові на полі бою (тому що це питання виживання), кажуть: “Яке значення має, якою мовою розмовляти?”. За інших обставин, можливо, можна було би погодитися, але тепер ми на практиці знаємо, що після російської мови приходять російські танки. Під приводом захисту російськомовних, РФ вторгається в інші країни, ігноруючи міжнародне право або будь-які угоди, які сама укладала в минулому. Зрештою, чи має значення, якою мовою говоритимуть відтепер в Україні?

Мова є багатогранним поняттям, а не просто засобом комунікації. Вона є суттєвою частиною ідентичності нації. Русифікація кардинально змінила реалії людей. Отже, це лише питання часу, коли вони повернуться до своєї рідної мови, адже зараз це стало питанням національного значення.

 

* Міф про “білявий рід росіян”, який нібито врятує Грецію, є наративом, за який греки заплатили кров’ю. Це стосується очікувань і розчарувань греків під час османського ярма та Революції 1821 року, коли росіяни втручалися переважно заради власних інтересів, як це було під час Орловського повстання. Зрештою, внесок росіян у незалежність Греції був обмеженим і часто розчаровував.