Олена Коваль

Авторка. Копірайтер. Мандрівниця. Мрійниця. Carpe diem.

Явдоха варила варення з персиків та сушила на сонці абрикоси. На шиї сонячними відблисками переливались нитки бурштину. З самого ранку вона мала якийсь теплий, бурштиновий настрій.

– Тьху ти, – сплюнула вона через ліве плече, коли налила каву в чашку кольору жовтка. Не подобається мені це передозування сонячного кольору. І настрій співати та танцювати до добра не доведе. Якби не принесло когось із дефіцитом добра і ніжності. Немає часу чужі проблеми розбирати. Абрикоси переспіли ледве встигла зібрати. І варення зварити треба, Лісовик його так любить, все торішнє з’їв, а каже, що то Рудий та Домовик.

За хатніми справами непомітно настала ніч. Втомлена Явдоха пішла спати. Крикнула йдучи коту, щоб поїв все, що в мисці на нього чекає. Вранці вийшла вона з кавою на подвір’я, глянула, а їжі ніхто не торкнувсь. Покликала. Немає Рудого. Моторошно стало, серце калатало, що відлуння аж за горами чули. Згадала жінка скільки новин пишуть про нелюдів у містах, які тварин відловлюють. А кіт її вирішив “розширювати власні горизонти”, і з кішками міськими дахи вивчати та зірки рахувати. Кликала його Явдоха, кликала – тиша. У люстерко чарівне дивилася, до Лісовика ходила, карти розкладала. Прощення опівночі на галявині просила у кота за жарти свої та докори. Нічого не допомагало. Другий тиждень пішов, а він, як крізь землю провалився. Хоча, щоночі снився і заспокоював, що все добре. А Явдосі все ж таки моторошно…

Гучний вереск гальм, яскраве світло фар блимнуло у самий мозок, ще якісь звуки і кіт провалився в порожнечу. Розплющив ліве око, блимнув, вилаявся та підвівся. А ні, задні лапи не йдуть. Потягнув їх по брудному асфальту та лаяв себе, що Явдоху не слухав і по місту вештався. Жалів себе, що не побачив кабріолет, котрий летить на всій швидкості. Зібрав волю в кулак та вирішив зорієнтуватися в якому боці ліс із хатинкою баби. Вона присоромить, погримає та й поверне силу в лапи його бідолашні. Задумався і буцнув носом у щось тепле. Щось тепле скрикнуло, відскочило і витріщилося на кота величезними смарагдовими очима. Кіт від несподіванки відповз подалі. Зеленоока з розкішним бурштиновим волоссям присіла біля кота і розплакалася. Крізь ридання і хаотичний потік думок нової знайомої Рудий зрозумів лише, що йому має бути в тисячу разів гірше, ніж їй. Хлопець її покинув, на роботі не помічають здобутків, паспорт згубила, пральна машинка зламалась. Але куди їй до кота, у якого задні лапи віднялися. Кіт усміхнувся, Явдоха ноги за день полагодить, але сперечатися не став. І вже за півгодини релаксував у м’яких подушках затишної та дуже стильної оселі рудоволосої дівчини.

Зранку Рудий сторопів від сусідки Бурштинової (так він назвав свою рятівницю). Та безцеремонно сказала йому «геть», а потім попросила (читай – зажадала) небесно-блакитну сукню, яка потрібна на вечір, а Бурштиновій вона геть не личить. Бридка сусідка пішла. Бурштинова зітхнула і перерахувала коту скільки речей дає сусідці, адже та красуня, а вона – звичайнісінька непримітна миша. Кіт поперхнувся молоком і вирішив, що йому треба тут затриматись і підправити життя бурштинової красуні. Він за свої 90 років багатьох побачив і знав, що ця точно красуня, просто колись давно їй щось зламали в мізках, швидше за все ще в дитинстві збили налаштування любові до себе.

І почалися у Рудого дні та ночі розкоші. Спочатку він зіпсував усі мішкуваті штані, сірі безглузді футболки та іншу нісенітницю, в яку одягалася Бурштинова. Робив він це тонко. Одні штани прогоріли при прасуванні, на декілька футболок Бурштинова сама вилила вранці каву. Вона звинувачувала себе і йшла до шафи за гарними сукнями, купленими колись на кращі часи. У черговий прихід сусідки за спідницею, що ідеально сидить саме на її фігурі, кіт ледь помітно підчепив зубами декілька стібків. Щоб бридка сусідка дійшла до роботи, а потім сіла і шов не втримав спідницю. Захопившись “справами добрими” кіт почав відчувати свої лапи, а незабаром геть-чисто забув про аварію. Не даремно Явдоха йому казала, – «коли серце твоє комусь допомагає, тоді й рани твої зцілюються». Рудий не очікував, що так буквально, але був дуже задоволений собою та своїми лапами. Варто зазначити, що кіт не забував приходити до баби у снах і щоночі розповідати, що в нього все добре. Але він підозрював, що та не дуже вірить подібним снам і тривожиться.

Пройшов місяць. Бурштинову підвищили на роботі. Вона навчилася говорити ні, якщо щось неприйнятне для неї. Вона роздивилася в дзеркалі свою красу, а потім відчула серцем, що прекрасна. Але коту був конче необхідний гарний фінал (як в серіалах, які він дивився крадькома, бо жаби на болоті засміють, якщо дізнаються). І він дочекався. Одного вечора Бурштинову провів додому чорнявий колега із сусіднього відділу. Вона постійно відмовлялась та нарешті теплої літньої ночі наважилася. Запропонувала йому зайти на келих вина, чи склянку лимонаду, і насолодитись заходом сонця з її балкону-тераси. Варто їм було захопитись розмовою і сонцем, як кіт тицьнув балконний замок і пішов спати на кухню. Чув стукіт, погрози у бік дверей, злість, регіт. А потім просто розмови про життя і все, все, все. Вранці кіт відкрив балкон, нявкнув двом, що солодко спали на балконній канапі, тримаючись за руки, і побіг геть із міста до свого лісу.

Явдоха, побачивши Рудого, обіймала, цілувала його й пестила, а потім день не розмовляла, гримала, шипіла, погрожувала в хаті закривати. А за вечерею вони обоє реготали оповідкам кота. І зрозуміла Явдоха до чого був той бурштиновий настрій. До зцілення однієї прекрасної але зламаної бурштинової душі.

Олена Коваль, 2023 р. Афіни