Олександр Морозов, директор бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, член Національної спілки краєзнавців України.

Майбутній навколосвітній мореплавець, дослідник-географ, океанолог, картограф, етнограф та першовідкривач невідомих земель Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) народився та жив у той час, коли ще не всі далекі землі були нанесені на карти, а тривалі заокеанські мандри були справжнім подвигом, пов’язаним зі значними труднощами та небезпеками.

Період другої половини XVIII–початку XIX ст. в історії України був драматичною добою суттєвих змін та перетворень в усіх сферах суспільного життя. Будучи фактично історичним ядром Російської імперії, без якого саме її існування не було можливим ані ідеологічно, а ні економічно, Україна перебувала в умовах жорсткого підпорядкування централізованій самодержавній владі нарівні з іншими анексованими та колонізованими провінціями. Колесо імперських реформ, спрямованих на уніфікацію та денаціоналізацію усіх сторін життя, торкнулося українців з особливою силою. Втрата залишків адміністративної та культурної автономії, знищення Запорізької Січі, насильницька ліквідація Гетьманщини та полкового козацького устрою, закріпачення селян, гноблення української мови, русифікація духовного та культурного життя стали тими ключовими подіями, що докорінно змінили традиційний устрій українців.

На рубежі XVIII–XIX ст. у столиці колишньої Російської імперії Санкт-Петербурзі існувала потужна, впливова, хоча на той час ще строката, організаційно та ідеологічно роз’єднана, українська громада (за влучним висловом О. Пріцака, «малоросійська мафія столиці») активними діячами якої були не тільки письменники, художники, музиканти, архітектори, академічні вчені, але й державні чиновники, військові та дипломати, які, вільно чи невільно, своєю діяльністю сприяли подальшому українському національно-культурному відродженню, а згодом – і потужному національно-визвольному руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Саме тут,у «Північній Пальмірі», у 1798 році побачила світ українською мовою славетна «Енеїда» І. Котляревського. Саме тут на початку ХІХ ст. освічені українці у списках поширювали «Історію Русів» – потужний маніфест українських «автономістів» та чи не найперший твір вітчизняної історіографії, що фактично засвідчив окремішність української історії, а отже й народу. Що вже говорити про інших, якщо навіть такі величні постаті української культури, як Микола Гоголь і Тарас Шевченко, намагалися саме там, у Петербурзі, реалізувати свій творчий потенціал…

Майбутній мандрівник та мореплавець, котрий першим з українців обійшов довкола світу, Юрій Федорович Лисянський походив зі старовинного козацького шляхетного роду міста Ніжина. Тогочасний Ніжин, хоча й був значно приголомшений імперськими реформами російського царського режиму, але ще не встиг перетворитися на глуху провінцію (це станеться пізніше, у 30-40 рр. ХІХ ст. після суттєвого обмеження магдебурзького права та скасування славнозвісних ніжинських ярмарків). Місто було адміністративним, військовим та торговельним осередком Гетьманщини, центром Ніжинського козацького полку – найбільшого на лівому березі Дніпра.

Лисянські не були «захудалим родом збіднілих дрібнопомісних дворян», як про це писали численні російські та радянські історики-біографи мореплавця, а належали до козацької еліти Гетьманщини.

Численні представники роду Лисянських документально засвідчені в козацьких реєстрах та компутах ще з середини XVII ст. Засновником ніжинської гілки Лисянських, як стверджують архівні джерела, був покозачений правобережний шляхтич Степан (Стефан) Лисянський, котрий у другій половині XVII ст., після втечі з кримського полону, перейшов на терени Гетьманщини й оселився у фільварку Харсіки біля сотенного містечка Чорнухи Лубенського полку. Він був «…природным польським шляхтичем и того краю войска товарищ». Степан Лисянський та його предки, як стверджують джерела, належали до шляхетського гербу «Лис» та «козакували на тому березі Дніпра», тобто належали до правобережної української козацької старшини.

Син Степана Лисянського Семен також належав до козацької старшини, був полковим осавулом, і «на службе воинской» разом з іншими козаками брав участь у російсько-турецьких війнах і «в походе кончин и жизнь». Його нащадок Герасим Семенович Лисянський з трьома синами – Дем’яном, Іваном та Федором, також були на військовій козацькій службі. Дем’ян Герасимович Лисянський тривалий час обіймав посаду Заньківського сотника Ніжинського полку, згодом – бунчукового товариша, мав численні маєтості в сотенному селі Заньки під Ніжином та в Березенському повіті Чернігівщини. Іван Герасимович Лисянський дослужився до звання абшитованого військового товариша та володів батьківськими маєтками в Чорнухах та Ічні.

Батько майбутнього мореплавця Федір Герасимович Лисянський (або, за тодішніми церковними відомостями, Федір Герасимовський) народився 1735 року, був освіченою людиною та починав військову кар’єру писарем «при письменних указных делах» сотенної Іченської канцелярії та Прилуцької полкової лічільної комісії. Згодом, покинувши військову службу, він перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760 року був рукоположений в сан, отримав призначення священником на парафію Івана Богослова в місто Ніжин та обійняв посаду «намісника володькодівицького».

Ніжинська церква Івана Богослова розташовувалася на центральній вулиці міста, біля Київської брами ніжинської фортеці, мала великий приход і була у XVIII ст. однією з найкращих церков міста. Її спорудив 1752 року власним коштом нащадок впливової родини ніжинських греків полковник Іван Петрович Тернавіот. Родини Лисянських та Тернавіотів невдовзі також увійшли в близькі взаємини – фундатор храму І. П. Тернавіот став хрещеним батьком одного з дітей о. Федора. Будували храм, як вважають дослідники, відомі архітектори А. Квасов та В. Григорович-Барський.

1-го (12) квітня 1773 року дружина ієрея Федора Лисянського Фотина Йосипівна (дочка священника зі шляхетного козацького роду Якубовських) народила сина, якого охрестили Юрієм (Георгієм). Обряд хрещення здійснив батько новонародженого, протоієрей Федір Лисянський, у Богословському храмі. Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині Лисянських. У метричних та сповідних книгах Іоанно-Богословської церкви м. Ніжина вдалося виявити згадки про інших дітей подружжя Федора та Фотинії Лисянських (подаємо за роком народження): Іван (1755/1758), Ганна (1763), Ананій (1767), Ганна (1768), Симеон (1772), Юрій (Георгій, 1773), Петро (1777), Єлісавета (1778), Федір (1782). У подальшому в писемних джерелах згадуються тільки Іван (був священником у с. Махнівці Борзнянського повіту, згодом у 1803 р. змінив батька на посаді настоятеля Івано-Богословського храму м. Ніжина), Ананій та Юрій стали морськими офіцерами. Решта дітей, на жаль, померли в ранньому віці.

У Ніжині та в околицях міста Лисянські мали декілька будинків. Так, у селі Заньки розміщувалася маєтність (будинок та земельні володіння) козацького сотника Дем’яна Федоровича Лисянського. Зазвичай до таких маєтностей входили панський будинок, господарчі споруди та землі сільськогосподарського призначення. У Ніжині в Богословському приході на вулиці, що вела до фортечної вилазки в напрямку річки Остер (зараз – вулиця С. Яворського) протоієрею Федору Лисянському та його родині належали два невеличкі будиночки – дерев’яний «на три покої» з господарчими спорудами (згорів під час нищівної пожежі 1797 року), та ще один на тій самій вулиці «об одному покої», який дістався йому від брата Івана. Була також невеличка одноповерхова кам’яниця неподалік від церкви Івана Богослова зі світлицею, господарчою кімнатою на глибокому підвалі та холодними сінями, де власне був кабінет священника, а також час від часу збиралася невеличка парафіяльна школа (від 2 до 5 учнів), якою опікувався протоієрей Федір Лисянський (зараз у цьому будинку створюється музей видатного мореплавця). Ця історична споруда – унікальний взірець міської забудови Ніжина XVII–XVIIIст., єдиний збережений на сьогодні меморіальний будинок, який пов’язаний з життям та діяльністю родини Лисянських. Тут, безумовно, бував маленький Юрко Лисянський, коли допомагав батькові в богослужіннях та відвідував парафіяльну школу.

Десятирічним хлопчиком Юрко Лисянський вступив до Морського кадетського корпусу в Петербурзі, який готував майбутніх офіцерів для російського військово-морського флоту. Дослідники вважають, що це сталося завдяки клопотанню дядька Дем’яна, котрий все своє життя віддав козацькій військовій службі, та протекції впливового земляка, колишнього ніжинського наказного полковника, а на той час статс–секретаря самої імператриці Катерини ІІ, Олександра Безбородька. Одночасно, незважаючи на вже досить дорослий вік – 15 років, кадетом зарахували і його старшого брата Ананія. Тут 1785 року Юрій Лисянський близько зійшовся з німцем естонського походження Адамом Йоганном фон Крузенштерном, з яким його буде пов’язувати багаторічна дружба.

На той час Морський кадетський корпус вважався прогресивним навчальним закладом. Його процвітанню, зокрема, сприяла активна діяльність інспектора, вченого-просвітителя, українського громадського діяча Григорія Андрійовича Полетики. Учителем математики, астрономії та ротним командиром в Ю. Лисянського в корпусі був ще один українець Платон Якович Гамалія, відомий капітан-командор, приятель І. Котляревського, член Академії Наук та автор перших підручників з навігації. Корпус давав ґрунтовну загальну освіту. Заняття проходили щодня у два блоки: зранку – морські та математичні предмети, у післяобідній час – словесність та іноземні мови. Обов‘язковими були уроки фехтування, малювання й танців. Приготування уроків відбувалося у вечірні години. По суботах післяобідніх класів не було, натомість влаштовувалося загальне шикування, на якому оголошували провини кадетів, котрих карали тілесно.

У корпусі процвітала «дідівщина». Повний шестирічний курс навчання ділився на дві частини – кадетський та гардемаринський. Гардемарин мав право обрати собі кадета-«ад’ютанта», який був зобов’язаний виконувати усі його забаганки, терпляче зносити кпини та побої, але натомість гардемарин захищав свого підопічного від кривдників та допомагав з уроками. У гардемаринських класах поглиблено вивчали засади сферичної тригонометрії, навігації, астрономії та геодезії, гідрографії, теорії кораблебудування тощо. Незважаючи на труднощі та відірваність від рідного дому, Юрію Лисянському навчання давалося легко. У перші роки йому допомагало те, що він ще в Ніжині був навчений читанню, письму та арифметиці. Улітку 1784 і 1785 років, як успішного учня, його допускали до «шлюпкових» навчань у Кронштадтській гавані. 20 березня 1786 року Лисянського переведено до гардемаринського класу, а влітку того ж року він брав участь у навчальному плаванні на вітрильнику до острова Гоґланд. 1787 року його брат Ананій Лисянський отримав чин мічмана і був направлений на флот, а Юрія призначили практикантом на фрегат «Мстиславець», на якому він здійснив своє перше плавання до берегів Англії. Після завершення плавання Ю. Лисянський отримав гарну характеристику за старанність та успіхи в навігації.

У зв’язку з початком російсько-шведської війни 1788-1789 років у Корпусі відбувся достроковий випуск гардемаринів. Серед випускників був і 15-річний підпрапорщик Юрій Лисянський, котрого в чині «за мічмана» відрядили на службу до ескадри адмірала С. К. Грейга, на фрегат «Подражислав». Бойове хрещення Ю. Лисянський прийняв у битві при острові Гоґланді 6 липня 1788 року. Вже в першому бою він заслужив похвалу командира, який побачив у молодому гардемарині здібного та хороброго офіцера. Після закінчення бойових дій на Балтиці Ю. Лисянський протягом трьох років служив на бойових кораблях. 1793 року він отримав чин лейтенанта. На кінець 1793 року Ю. Лисянського та його кадетського приятеля А. Й. Крузенштерна відряджено для проходження морської практики до Великобританії, де вони були зараховані волонтерами на кораблі ескадри адмірала Дж. Мюррея. На англійському флоті Ю. Лисянський прослужив волонтером близько 7 років, службу проходив на фрегатах «Люазо» та «Топейз». У цей час він здійснив кілька далеких плавань: побував біля берегів Англії, Північної, Центральної та Південної Америки, Західної та Південної Африки, довгий час жив в Америці, плавав до Ост-Індії. У цей час Ю. Лисянський брав участь у військових операціях англійського флоту проти французів, а в 1796 році, при взятті фрегата «Єлізавета», отримав важку контузію. Під час плавання біля островів Карибського басейну він переніс смертельно небезпечне захворювання – тропічну лихоманку, відому під назвою «жовта гарячка», що ледве не відняла в нього життя. На щастя, до нашого часу дійшов «Журнал лейтенанта Лисянського», що він його вів під час служби волонтером на суднах англійського флоту від 1793 по 1800 рр. Щоденникові записи й листи відтворюють яскраву картину вражень Ю. Лисянського від тодішнього його життя в Європі, Америці, Південній Африці та Індії, містять чимало цікавої історичної та етнографічної інформації.

На початку жовтня 1795 року Ю. Лисянський на купецькому кораблі прибув до Нью-Йорка, де в той час була епідемія чуми. 12 жовтня на диліжансі мандрівник відбув до тодішньої столиці США – міста Філадельфії (штат Пенсільванія), яке справило на нього велике враження. Перебування в місті тривало до весни 1796 року. У листуванні та щоденнику Ю. Лисянський відзначив, що його особливу увагу привернули міський музей та публічна бібліотека. Дуже високо він відгукувався про діяльність Бенджаміна Франкліна, мармуровий пам’ятник якому було встановлено на фасаді бібліотеки. У Філадельфії Ю. Лисянський отримав запрошення на аудієнцію до першого президента США Джорджа Вашингтона та мав з ним розмову. Це стало можливим завдяки знайомству в диліжансі з Мартою Поллок – дочкою бізнесмена та торгового капітана Джозефа Ентоні, котрий і влаштував Лисянському зустріч з президентом. У листі до брата Ананія Юрій Лисянський писав: «Скільки хто не говорить проти гостинності тутешніх обивателів, але я на них жалітися не можу. Будучи знайомим з багатьма фаміліями, я від оних отримав чимало вітань. Президент же Вашингтон обласкав мене таким чином, що я по гріб життя мого повинен йому лишатися вдячним і завжди сказати, що не було у світі величніше мужа цього. Простота його життя й доброзичливість у поводженні такі, що в одну мить вражають і дивують почуття».

Під час служби за кордоном, Ю. Лисянський самотужки вивчив англійську мову та досконало нею володів. Сучасники розповідають про курйозний випадок, який трапився з ним перед самим поверненням на батьківщину: з’ясувалося, що за 7 років постійного перебування в англомовному середовищі, Ю. Лисянський забув російську мову! Повертати до Петербурга «російського» офіцера в такому стані було неможливо, і послу в Лондоні графу Воронцову довелося терміново викликати в Англію його брата Ананія, завданням якого було «розговорити» Ю. Лисянського та повернути йому «російськомовні» навички… Ця подія набула широкого розголосу серед російських офіцерів, через що Ю. Лисянський зазнав чимало глузувань. А взагалі служба на Британському флоті справила на нього велике враження, і все своє подальше життя він був відвертим «англофілом».

Навесні 1800 року Лисянський повернувся до Петербурга, отримав чин капітана–лейтенанта та був призначений командиром на фрегат «Автроїл». У той же час він переклав з англійської мови та видав велику книгу Джона Клерка «Рух флотів», у якій розроблялася нова тактика ведення військових морських операцій. 1803 року за військові заслуги, хоробрість та участь у 18 морських кампаніях Ю. Лисянського нагородили орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

Ще під час служби на Британському флоті, А. Й. Крузенштерн та Ю. Лисянський обговорили план навколосвітньої морської експедиції. Після повернення до Петербурга, Крузенштерн виклав цей план у вигляді письмового рапорту. Майже три роки цей документ «блукав» коридорами установ та чиновницькими кабінетами і на самому вищому рівні був визнаний недоречним. Причиною цього стали зашкарублість чиновників, нестача коштів, технічна відсталість тодішнього російського флоту, відсутність досвідчених морських офіцерів та науковців, здатних здійснити подібне плавання. Розчарований Крузенштерн виїхав з Петербурга до власного маєтку в Естляндії, збирався подати у відставку та став замислюватися про педагогічну кар’єру викладача географії в повітовому училищі. А Ю. Лисянський тим часом продовжував служити на флоті та, наскільки це було можливо, намагався «проштовхувати» перед начальством план «кругосвітки»…

Нарешті, на рапорт Крузенштерна звернула увагу комерційна Російсько-Американська торгівельна компанія, що займалася видобутком хутра на Далекому Сході та Алясці. Саме вона взяла на себе підготовку навколосвітньої морської експедиції, керівником якої було призначено А. Й. Крузенштерна. Його помічником та командиром другого корабля призначили Ю. Лисянського. У вересні 1802 року капітана Лисянського відрядили за кордон з метою купівлі іноземних кораблів для майбутнього плаванн