Іоанніс Папафлоратос

Юрист-міжнародник

Викладач військових навчальних закладів

Україна розташована у дуже важливому регіоні в південно-західній частині колишнього Радянського Союзу. Американський міжнародник і колишній радник з питань національної безпеки Збігнєв Казімєж Бжезинський вважав цей регіон ключовим для контролю над Євразією. Показово, що Україна є енергетичним хабом, через який проходить більшість російських трубопроводів на Захід. Кілька років тому Москва розпочала будівництво підводного газопроводу «Північний потік-2», яке було завершено 10 вересня 2021 року. Цей трубопровід простягається на 1200 кілометрів від російського Виборга через Балтійське море до німецького Лубміна в обхід України та Польщі.

Вашингтон був категорично проти його будівництва, однак не зміг цьому завадити. Американці вважають, що його експлуатація збільшить залежність Європи від Росії. Уряди у Варшаві та Києві також не погоджувалися, посилаючись на ризики для своєї енергетичної безпеки. Що стосується українців, то вони побоювалися, що газопровід може призвести до зменшення потоків газу через українські трубопроводи, а отже, і до зменшення доходів. Зрештою, цей газопровід так і не був введений в експлуатацію через агресивну політику Росії щодо своїх сусідів.

Зрозуміло, що російська дипломатія намагається відновити свій вплив на сусідні держави, які вона називає «ближнім зарубіжжям». Але багато хто на Заході вважає, що Москва хоче відтворити імперію радянського періоду. Нагадують, що її тодішній лідер Йосип Сталін створив зону безпеки навколо метрополії Радянського Союзу, напередодні закінчення Другої світової війни. Він був абсолютно переконаний, що західні країни хочуть напасти на нього. З цією метою він хотів, щоб їхні пункти базування були якомога далі від його власної території. Тому він проігнорував заперечення Лондона, пішов власним шляхом (так само, як це робили царі) і окупував військовою силою всю Східну і Центральну Європу. Саме цю зону росіяни втратили за часів Бориса Єльцина, на ранніх етапах епохи після холодної війни.

На прикрість Москві, країни Балтії зараз є членами НАТО. Тому збереження контролю над Білоруссю, Україною, Молдовою, Вірменією, Грузією та Азербайджаном є ключовою константою російської зовнішньої політики. Аргументи про захист російських меншин, які проживають у сусідніх державах, є відмовками. Зокрема, остаточна втрата України означала б, що Росія втратила б контроль над своєю «серцевиною» (згідно з геополітичними теоріями). Така поразка може бути збалансована певним успіхом у будь-якій іншій частині світу, де Росія є активною, наприклад, на Кавказі, в Сирії, Лівії тощо. Багато дослідників зазначають, що членство України в НАТО матиме такі ж наслідки (з іншого боку), як і розміщення російських ракет на Кубі, нагадуючи про жовтневу кризу 1962 року.

З цією метою 12 лютого 2008 року Президент Владімір Путін попередив, що Росія націлить свої ракети на Україну, якщо вона вступить до НАТО. До того ж, як повідомляється, на зустрічі НАТО-Росія того ж (2008) року він заявив, що можливий вступ України до Північноатлантичного альянсу може призвести до того, що Москва заявить про анексію Східної України і Криму! Київ недвозначно відповів, що в його Конституції є посилання на те, що країна є частиною Європи і НАТО в майбутньому, і що він не має наміру проводити конституційну реформу.

Це її невід’ємне право як суверенної держави. Тим не менш, її російські сусіди з часом захотіли мати перше і останнє слово в тому, що відбувається в Україні. Історія доводить, що вони використовували всі засоби (наприклад, тиск, хабарі, шантаж, вбивства, перевороти і навіть військове вторгнення), щоб досягти цього.

Квітень 2024, Атени