Ігор Лильо – доктор історичних наук, працював доцентом кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка, гостьовий професор University of Kansas, University of California San Diego (USA), Jagiellonian University (PL). Автор історичних монографій, путівників, науково-популярних статей. Дослідник історії України, знавець історії галицької кухні. Тема докторської дисертації «Греки на території Руського Воєводства у XV—XVIII ст.»

 

Монографія. Греки на території Руського Воєводства у XV–XVIII ст.

Львів – 2019

Вступне слово

Уявлення мешканців українсько-польського прикордоння про греків як народ довший час формувалося під впливом зразків східносередземноморської матеріальної та духовної культури, що потрапляли сюди враз із її носіями. Проте, на відміну від регіонів, близьких до Півдня України (особливо Криму), де греки століттями проживали в містах-полісах, торгових колоніях Генуї, чи останньому бастіонові Візантійської імперії в Криму – державі Феодоро, городяни Руського та Подільського воєводств Речі Посполитої ширше запізналися з ними лише в другій половині XVІ–XVІІ ст. Саме тоді про них як про вже звичний елемент щоденного життя Львова залишив свої враження аптекар і хроніст Ян Альнпек.

“…Ринок служить як для справ громадських, де вирішуються адміністративні питання і суперечки, так і для купецьких, де виставляються на продаж всі потрібні товари. […] Можна побачити натовп купців усіх народів, які напливають до цього міста майже з цілої Європи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців та італійців. […] Хоча внаслідок воєн Львів як торговельний центр дуже підупав, однак сюди продовжують приїжджати купці з Туреччини, переважно греки, які перебувають під пильним наглядом присяжного міського товмача, щоб запобігти обдурюванням. Щороку вони продають приблизно 500 бочок мальвазії. Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові тканини, килими і пахуче коріння…”.¹

Закріпивши за собою в середині XV ст. статус “східних воріт” Польської держави, Львів і надалі залишався привабливим містом для всіх, хто прагнув знайти тут другу батьківщину чи просто заробити значні статки на торгівлі між Сходом та Заходом Європи. Греки також були серед тих іммігрантів, які успішно та наполегливо втілювали цей задум у життя. Порівняно нечисленні на тлі інших етнічних груп, вони таки змогли залишити по собі слід у історичній пам’яті місцевого населення, архітектурі, зразках матеріальної і духовної культури, топографічних назвах та епістолярній спадщині. Своєрідні уявлення про греків знайшли свій відбиток навіть у зображеннях української іконографії Страшного суду².

Здавалося б, є всі передумови до ширшого вивчення проблеми грецької імміграції та активності її членів у цій частині європейського континенту. Проте через збіг низки обставин минуле грецьких іммігрантів потрапило на марґінес наукових зацікавлень, залишившись спочатку в тіні поширеного в історіографії терміна “народи Сходу”, а згодом разом із українцями³ “розчинившись” в єдиній національно-конфесійній групі, окресленій як “православне населення Речі Посполитої”. Як наслідок – тема історичної спадщини греків на території Руського та Подільського воєводств Речі Посполитої і надалі залишається практично поза дискурсом дослідників Нового часу⁴. Тим часом, заповнення цієї інформаційної лакуни сприятиме загальному розумінню того, що відбувалося у цій частині Центрально-Східної Європи та на території Руського воєводства зокрема.

Керуючись наявним станом справ, метою праці було максимально вповні з’ясувати обставини утворення та розвитку локальних грецьких діаспор на території Руського воєводства у XV– XVIII ст. Реалізація цього задуму здійснювалася через реалізацію завдань із вивчення щоденного життя грецьких іммігрантів у Львові, Бродах та Замості. Результати роботи подано у хронологічному порядку та упорядковано у відповідних розділах.

Об’єктом дослідження є грецьке населення Руського воєводства Речі Посполитої у XV–XVIII ст.

Предметом дослідження – причини та особливості перебігу імміграції грецьких купців та ремісників, їх торговельно-економічна та суспільна активність, ступінь інтегрованості у життя місцевих громад, політико-правові та культурні наслідки цих процесів.

Хронологічні межі роботи окреслено кінцем XV–XVIII ст., тобто періодом найвищої активності грецьких купців і ремісників на території Руського воєводства. До роботи долучено розділ, що розкриває тему контактів Галицько-Волинської держави з Візантійською імперією в XІI–XIV ст. Його наявність видається нам важливою, оскільки дала змогу продемонструвати важливість еволюції та правонаступності стосунків між політичними елітами, Церквою і мистецькими середовищами галицько-волинських теренів і населенням Східного Середземномор’я.

Ці спорадичні контакти мали економічне та політичне продовження і після 1387 р., коли ці території увійшли до складу Польського Королівства. Попри те, що доступні нам джерела фіксують активність грецького купця у Львові ще 1382 р., вважаємо за доцільне відштовхуватися від дати 1466 р. – першої засвідченої звістки про отримання греком на ім’я Лаврентій міського права Львова. Адже лише з моменту зростання кількісних показників їх імміграції на ці терени можна говорити про передумови до утворення діаспори як помітного суспільно-економічного явища.

Верхня хронологічна межа праці – це перша третина XVIII ст., коли розпочався очевидний занепад активності греків на території Руського воєводства Речі Посполитої. Помітний вплив на суспільну активність греків мав перехід у підпорядкування Апостольського Престолу Ставропігійського братства – виразника етно-конфесійних прагнень православних мешканців Львова. Опосередковано на ситуацію вплинув і невдалий для російського монарха Петра І Прутський похід 1711 р., що відсунув перспективу великої війни з Туреччиною і підштовхнув частину впливових грецьких родин Речі Посполитої до думки залишити Руське воєводство та переселитися на територію Гетьманщини. Врешті, остаточно обставини для греків змінилися після розподілу Речі Посполитої і переходу земель Руського воєводства у володіння Австрії. Ті з них, що залишились під її владою, з часом асимілювалися й стали частиною місцевих еліт.

Географічні межі роботи охоплюють переважно територію Руського воєводства. У праці побіжно порушено тему контактів греків зі своїми одновірцями, які мешкали на Поділлі, зокрема, в Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Шаргороді, Барі. Проте вважаємо, що питання Подільського воєводства має дещо відмінний характер і заслуговує в майбутньому на окреме глибоке вивчення. Принципово важливим для цілісності роботи було максимальне залучення джерельного та історіографічного матеріалу, що демонструє передумови та шляхи прибуття грецьких іммігрантів до Речі Посполитої. Для цього в окремих випадках нам довелося розширити географічні межі проблеми задля залучення результатів досліджень авторів, які вивчали історію грецьких діаспор на території Молдавського та Волоського князівств, Османської Порти чи Венеції.

Документально доведено, що у містах Руського воєводства, як і в багатьох інших згаданих європейських центрах, грецькі осередки пройшли кілька етапів трансформації: починаючи від сталих економічних чи ситуативних об’єднань купців, переходячи до подальшого утворення локальних діаспор.

У кожному окремому випадку процес утворення та функціонування кожної діаспори мав свої відмінності, що були зумовлені та узалежнені як від особливостей історичних періодів, так і місцевих обставин. Особливий акцент в роботі зроблено на недостатньо висвітленому в історіографії факті, що більшість іммігрантів грецького походження на території Руського воєводства в минулому були громадянами Венеційської республіки (Serenìsima Repùblica Vèneta).

Наукова новизна роботи. Вперше в українській історіографії вдалося з’ясувати безпосередні причини та обставини імміграції греків на терени Руського воєводства в XV-XVIIІ ст., вказати, що вона не була простим збігом обставин. Приватна ініціатива, що виходила з боку окремих підприємливих і сміливих людей, стала складовою глобальних економічних та політичних процесів, що відбувалися на теренах між Туреччиною, Венеційською республікою, Молдавським князівством, Московською державою і Річчю Посполитою.

Донедавна присутність греків у цій частині Європи розглядалася переважно крізь призму міжцерковних контактів. Віддаючи належне значенню, що його відігравала Церква у суспільстві Нового часу, ми вважали для себе пріоритетним вивчати минуле греків Руського воєводства, насамперед через досвід багатьох цікавих особистостей, історій їхнього життя та діяльності. У більшості випадків нам вдалося об’єднати ці розрізнені фрагменти, створити цілісну картину минулого грецького населення краю.

Завдяки залученню оригінальних джерельних матеріалів вперше проаналізовано причини появи та особливості перебігу такого економічного явища, як “винний бум” – значного зростання на ринку Речі Посполитої попиту на споживання солодких ґатунків середземноморських вин, найбільшою популярністю серед яких користувався головний предмет грецького експорту – мальвазія*.

* Мальвазія (пол. małmazja, тур. – benevşe) – біле вино (окрім білих, до сімейства належить також ранній червоний сорт винограду), яке, на думку більшості експертів, бере своє походження з Монемвасії (Monemvasia) – міста-порту та фортеці на узбережжі грецької провінції Лаконія. На Криті центром культивування цього сорту винограду був район Malevizia – частина узбережжя, розташованого на захід від міста Кандія. З XVI ст. у Великому князівстві Литовському і Польському Королівстві – один з найулюбленіших напоїв шляхти і міщанської верхівки (див.: Bystroń Jan, Dzieje obyczajów w dawnej Polsce: wiek XVI–XVIII, Warszawa, 1933; Haris Kalligas Monemvasia, “Seven-Fifteenth Centuries. The Economic History of Byzantium: From Seven througt the Fifteen Century Dumbarton Oaks Research Library and Collection”, n. 39, (Washington, D.C.): 879–897; Andrews Kavin, Casteles of the Morea, (rev. ed.), (Athens, 2006), 197; іл. № 2.

Встановивши причинно-наслідкові явища цього процесу, ми змогли пояснити різке зростання кількості саме грецьких купців у містах Руського воєводства наприкінці XVI — першій половині XVII ст. На низці прикладів показано, що Львів як головний склад орієнтальних товарів у Речі Посполитій завдяки економічній діяльності в тому числі грецьких купців, у другій третині XVI – першій третині XVII ст. посилив свій геополітичний статус на шляху транзитної торгівлі між Центрально-Східною, Західною Європою та Східним Середземномор’ям.

Під час роботи ми підтвердили, що самоідентифікація грецьких іммігрантів відбувалася насамперед за релігійною та мовною ознаками. Навіть інтегруючись через одруження та економічні зв’язки з місцевою українською громадою, вони десятками років продовжували зберігати та плекати важливі риси власної етнічної ідентичності, підписували грецькою мовою юридичні документи, всіляко підтримуючи своїх земляків, якщо ті потрапили в халепу, та сприяли сталим контактам з історичною батьківщиною.

Узагальнено та переосмислено значення ролі та місця греків у діяльності такого важливого інституту українського політичного та суспільного життя, як львівське Ставропігійське братство, що діяло при церкві Успіння Пресвятої Богородиці (Руській). Показано, як вдалий ситуативний союз між українцями та греками, об’єднаними навколо конфесійної спільноти, сприяв посиленню їх позицій у боротьбі за власні релігійні та громадянські права.

Уперше в контексті грецької історії регіону звернуто особливу увагу на друге після Львова місто, в якому греки створили важливий осередок та заявили про себе як про окремий чинник – Замостя. Залучення цього розділу було принципово важливим, оскільки місцева діаспора єдина на території українсько-польського прикордоння, що отримала певну правову інституалізацію і водночас продовжувала підтримувати та розвивати родинні та ділові зв’язки з одновірцями в інших містах регіону. Все це відбулося завдяки приватній ініціативі коронного канцлера Яна Замойського. Наприкінці XVI ст. дії цього власника, спрямовані на покращення економічного розвитку міста, призвели до загострення конкуренції зі Львовом. Грецька діаспора Замостя кінця XVI – першої половини XVII ст. цікава і тим, що Я. Замойський свідомо робив ставку на заселення своїх територій винятково греками, що в минулому були підданими Венеції чи Генуї. Використання порівняльного аналізу дало нам змогу зіставити особливості формування замойської діаспори та активності членів львівської групи.

Яскравим спалахом грецької активності стала діяльність групи ремісників, які оселилися у місті Бродах у першій половині XVII ст. під опікою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Попри короткий період її існування, ці греки залишили по собі послідовників з числа місцевих майстрів, що розвинули започатковані традиції гаптування золотом та сріблом.

У розділі, що показує місце греків у поширенні зразків матеріальної культури на території Руського воєводства, до наукового обігу вперше впроваджено низку не опублікованих раніше матеріалів, що дають нам уявлення про щоденний побут міщан, динаміку змін у їх світосприйнятті через імпорт і просування товарів із Середземноморського регіону й Близького Сходу на місцевому ґрунті.

Ключовий розділ роботи становлять генеалогічні студії. Завдяки комплексному вивченню джерел біографічного характеру, родинних зв’язків, особливостей конфесійних та соціальних груп, максимально повно висвітлено історію дев’яти найвідоміших і шанованих львівських сімей грецького походження. Простежено їхню активність від моменту імміграції аж до часу, коли більшість греків так чи інакше піддалися асиміляційним процесам і поступово зникли як окремий суб’єкт із економічної та суспільної карти Речі Посполитої.

З урахуванням усіх перелічених вище причин та аргументів зазначаємо, що робота є першою комплексною спробою вивчення минулого грецького населення на території Руського воєводства Речі Посполитої в XV–XVIII ст. Поєднавши усі доступні нам джерельні матеріали, зосереджені в архівах України та Польщі, з аналізом результатів, отриманих західноєвропейськими й американськими дослідниками, ми маємо можливість представити доволі цілісну картину причин, перебігу та наслідків імміграції грецьких купців, ремісників, мандрівників та інтелектуалів до цієї частини Європейського континенту.ho

Процес написання праці був тривалим і складним. Навряд чи він міг би добігти логічного завершення без співучасті багатьох людей, які допомагали порадами, критичними заувагами, словами підтримки. Насамперед хочу згадати світлої пам’яті професора Ярослава Романовича Дашкевича, який видавався мені суворим та недоступним, однак після зустрічі на конференції у Маріуполі 1999 р., активно підтримав мене у виборі напряму дослідження.

Висловлюю щиру подяку за ґрунтовні консультації та іншу всебічну допомогу моїм колегам по кафедрі історії середніх віків та візантиністики ЛНУ ім. Івана Франка, а також зарубіжним друзям, які опікувалися мною під час наукових стажувань та сприяли у роботі в архівах, відділах рукописів та наукових бібліотеках. Багато для мене важила думка та критика проф. Леонтія Войтовича, проф. Романа Шуста, проф. Мацея Саламона, проф. Малґожати Домбровської, проф. Наталії Старченко, проф. Ярослава Грицака, проф. Госцівіта Маліновського, Миколи Мельника, Назара Козака, Олега Файди, Ярини Кочеркевич, Олега Лугового, Ореста Зайця, Василя Кметя, Андрія Фелонюка, Наталі Царьової, Анастасіоса Зорбаса, Ольги Терезової, директора Грецького Фонду культури “Філікі Ітерія” у м. Одеса Cофроніса Парадісопулоса.

Хочу скласти окрему подяку працівникам Центрального державного архіву України у Львові, Львівської національної бібліотеки України ім. В. Стефаника, Львівського історичного музею, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Львівської галереї мистецтв імені Б. Возницького, які сприяли у пошуках джерельного та ілюстративного матеріалу.

Виконання роботи було б неможливим без усебічної підтримки міжнародних стипендіальних програм, зокрема – Стипендіальної програми “Каси імені Йозефа Мяновського” (Варшава, Акаде- мія наук Польщі), Стипендіальної програми “Відділу досліджень античної традиції” Варшавського університету (Польща), Стипендіальної програми ім. Королеви Ядвіґи (Польща), Стипендіальної програми “Open Society Institute” (Будапешт, Угорщина), Стипендіальної програми “Fulbright Research Program in Ukraine” (UCSD, США). Участь у цих програмах дала мені можливість використати цінні фонди архівів і бібліотек універститетів та інших наукових центрів, що мало велике значення для поглиблення моїх знань щодо предмета студій.

Подорож родини Мадзапета: Від Криту до Львова та відновлення втрачених зв’язків

Родина Мадзапетів. Грецькі портрети зі Львова