Ігор Лильо – доктор історичних наук, працював доцентом кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка, гостьовий професор University of Kansas, University of California San Diego (USA), Jagiellonian University (PL). Автор історичних монографій, путівників, науково-популярних статей. Дослідник історії України, знавець історії галицької кухні. Тема докторської дисертації «Греки на території Руського Воєводства у XV—XVIII ст.»

Родина Мадзапетів. Грецькі портрети зі Львова^*

Анотація

Наприкінці 16 століття грецький купець Мануїл Мадзапета переселився до Львова. Таким чином, він розпочав історію цієї родини на землях Речі Посполитої та Російської імперії. Багато років Мадзапети були активними членами місцевого суспільства людьми, всіляко сприяючи розвиткові освіти та культури. На жаль, через суб’єктивні обставини, історії життя її представників довший час залишались поза увагою дослідників. Наведені в нашій статті факти допоможуть змінити цю ситуацію.

Ключові слова: Мадзапета, Львів, Крит, Львівське Ставропігійське братство, торгівля.

Annotation

In the last decade of the 16th century, the Greek merchant Manuel Madzapeta moved to Lviv. Thus, he began the history of this family in the lands of the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Russian Empire. For a long time, the Madzapetas were active members of local society, contributing to the development of education and culture in every possible way. Unfortunately, due to subjective circumstances, the life stories of its representatives have long remained outside the attention of researchers. The facts presented in this article will help to change this situation.

Keywords: Madzapeta, Lviv, Crete, Lviv Dormition Brotherhood, trade.

В багатій на події історії Львова є постаті, що сяяли яскравими зірками залишивши по собі помітну архітектурну, політичну чи епістолярну спадщину. Водночас, знаємо чимало прикладів коли особи чи навіть цілі родини вповні реалізувавши свій творчий потенціал, незаслужено залишились в тіні минулого. Саме до таких належить історія грецького роду Мадзапет.

Першим греком з цим прізвищем на львівській землі був Мануїл (Маноліс, Мано). Є підстави вважати, що він міг походити з острова Крит. В опублікованих документах з 1563 року є згадка про купця “Μανόλη Ντατσύπρη, επονομαζόμενο Ματζαπέτα”¹. Ми не знаємо чи мова йде про ту ж особу. Але маємо факт, що людина з таким самим іменем та прізвищем наприкінці XVI cт. мешкала у Львові на вулиці Руській, в будинку свого тестя, грека за походженням Гавриїла Ланґіша. М. Мадзапета провадив активну торгівлю між Річчю Посполитою та Середземномор’ям, вступив до Львівського Ставропігійського братства, сприяв долученню до нього своїх нащадків. Саме ця частина активності роду вже привертала увагу дослідників².

В 1587 р. поміж іншими грецькими купцями М. Мадзапета відвідав регіональний ярмарок у місті Ярослав. Це місто довший час залишалось важливою ланкою у торгівлі Речі Посполитої з країнами Близького Сходу та Середземномор’я.³ У середині XVI ст. між територіями, що після ліквідації Візантійської імперії потрапили під владу Венеції та Львовом і Кам’янцем-Подільським існувала добре налагоджена торгівельна мережа. Важливе місце у цьому процесі відігравали греки, що оселились на території Молдавії та Волощини контрольованих Османською Портою⁴.

До числа таких посередників належав Миколай Неврідіс, орендар мита в Молдавії, що неодноразово мав ділові справи з Костянтином Корняктом та М. Мадзапетою⁵. Головним предметом імпорту критян у Польщі були десертні вина. Починаючи з другої половини XVI ст. попит на них помітно зріс серед споживачів Північної та Західної Європи, висунувши на перше місце “мальвазію”⁶. В момент найвищого піднесення п’ята частина всього виробленого на Криті вина експортувалася саме до Речі Посполитої^7. М. Мадзапета був одним з тих торгівців, що використав сприятливу нагоду. Окрім Львова він активно намагався поширювати свої інтереси і у регіоні. На заклик засновника міста Замостя коронного канцлера Яна Замойського (1542–1605) купець відкрив торгове представництво у місті. Про серйозність намірів грека переселитись до Замостя, свідчить факт, що незабаром він придбав поблизу Ринку будинок⁸. Ця спроба перевести бізнес на привабливішу приватну територію призвела до конфлікту з міською владою Львова. Остання чинила опір ймовірним збиткам яких вона б зазнала через втрату такого перспективного платника податків. В 1588 р., міська сторожа намагалась перешкодити М. Мадзапеті оминути митну комору у Львові та перевести до Замостя значний транспорт мальвазії⁹.

Постійна зайнятість справами не дозволяла купцеві вповні приділяти увагу суспільним процесам, що відбувались між православною громадою Львова та його владою. Проте, це аж ніяк не применшує значення М. Мадзапети у суспільному просторі міста. Одруження з Мариною Ланґішівною, дочкою одного найвпливовіших діячів братства та грека за походженням Гавриїла Лангиша. мало б принести йому набуття львівського громадянства. Проте жодної інформації з цього приводу немає. Припускаємо, що Мануїл не набув цей статус через небажання брати на себе юридичні та податкові зобов’язання котрими були обтяжені його власники. У фондах Львівського історичного музею зберігається надтрунний портрет міщанина, знаний як “грек Мано”¹⁰. Саме його тривалий час ідентифікували як портрет Мануїла. Попри складність стосунків з офіційною владою, він користувався повагою серед львівських русинів про що свідчить факт, що його як чільного та заслуженого братчика поховали у крипті церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові¹¹.

Однією з основних рис, що вигідно відрізняла родину Мадзапет від інших містян та загалу купців грецького походження, була їх освіченість. За спогадами сучасників, вони володіли однією з найкращих приватних бібліотек Львова. На тлі книгозбірень інших братчиків вона вирізнялася як чисельністю (інвентар подає 136 позицій, справжня ж їх кількість – 212), так і різноманітністю з огляду на мови та напрями знань¹². Серед видань згадано, зокрема, “Bіblia Graeca in folio”, “Медикохімічна фармакопея”, “Гален”, “Салернська школа”, “Зільник”, “Історія Польщі”, а також книга про гармонію “Табулятура”¹³. Висновки за результатами аналізу інвентаря проведені Юлією Шустовою слушно вказують на унікальність бібліотеки, де було чимало книг не лише релігійного, але й навчального та філософського характеру¹⁴.

Після смерті Мануїла бібліотекою опікувався його син Костянтин. В документах львівських архівів він вже вписаний як “civis Leopoliensis”¹⁵. Його нотатки та літературу з родинної книгозбірні активно використовували у своїй роботі учні братської школи. Наявність у збірці творів Демосфена, Вергілія та Езопа, численних полемічних творів позитивно свідчить про рівень книгочитання як членів цієї родини, так і представників львівського соціуму загалом. Мадзапети вирізнялась гарним смаком і у щоденному житті. Костянтин Мадзапета згромадив у своїй оселі колекцію малярства, що налічувала близько п’ятдесяти портретів¹⁶.

Усе це, разом з активною поставою у братстві, додавало йому суспільної ваги. 7 квітня 1625 р. після одруження він подарував братству два східні килими – “білого дна з чорними кропками”¹⁷. 1633 р. братство довірило йому та писареві В. Буневському наглядати за поліпшенням рівня церковного співу серед учнів школи. На цьому ж засіданні К. Мадзапету призначили заступником сеньйорів, і він отримав ключі від скарбниці. Щоправда, в реєстрах братства за 1634 і 1635 рр. він часто занотований як неприсутній через провадження торгових справ. Це була доволі розповсюджена серед греків Львова практика. Передоручаючи своє право голосу вони часто були номінальними а не активними членами громади. У документах ім’я К. Мадзапети згадується в контексті різноманітних торгових угод чи доручень на користь інших купців, а також рекомендаціях для тих, хто прагнув отримати міське право^18. Варто відзначити, що на тлі складних обставин, що складались між владою та руським населенням міста, етнічні греки мали більше можливостей для ведення бізнесу оскільки попри приналежність до православної віри вони не сприймались католицькою владою як нелояльні мешканці¹⁹. Водночас, вони сприяли залученню коштів до братської скарбниці. Константин Мадзапета також фігурує в документах як авторитетна постать. В 1637 році він уклав один із інвентарів церкви Успіння Пресвятої Богородиці²⁰. Ми вчергове зустрічаємо його ім’я серед руських старших у 1643 р.²¹

 

Версії щодо часу та місця його смерті залишаються доволі заплутаними. В. Лозінський висловив припущення, що в 1648 р., перед приходом до Львова військ Богдана Хмельницького, він терміново переїхав до Варшави, де раптово помер²². Ян Рейхман вважав, що К. Мадзапета відійшов до вічності у Львові в 1649 р. Найвірогіднішою, видається думка ФедораСрібного, переконаного в тому, що К. Мадзапета помер у Варшаві, а згодом його зять Іван Дорофейович, перевіз тіло покійного до Вільна²³. У будь-якому разі, як тільки звістка про його смерть надійшла до міста, українські діячі відразу ж висловили міській владі вимогу переписати майно покійного на Ставропігію, мотивуючи це тим, що К. Мадзапета мав перед ними неврегульовані кредитні справи²⁴. За вирахування з його боргів братство викупило в спадкоємців будинок, виплативши різницю у сумі 5500 зл.²⁵ У такий спосіб вони намагалися захистити майнові інтереси братства та нащадків родини запобігаючи його можливій конфіскації на користь міста.

Син Костянтина – Костянтин Мадзапета (молодший) – після смерті батька, через складні для родини обставини, покинув Львів та перебрався на територію Гетьманщини²⁶. Вступивши на військову службу, він отримав звання майора в “салдатском полку гарнизона Черниговского”. Був одружений із Мариною Грязною, дочкою Бориса Тимофійовича Грязного, одного з найбільших землевласників Сіверщини²⁷. Помер Костянтин Мадзапета молодший у 1687 р. Його дочка Анна вийшла заміж за військового товариша Михайла Яцинича, що загинув під час участі в фатальному для російського монарха Петра І Прутському поході 1711 р. Онука Костянтина, Софія Йосипівна, побралася із значковим товаришем Чернігівського полку Антоном Бродовським (Бродовичем), давши початок гілці роду Мадзапетів–Бродовичів.

 

Подорож родини Мадзапета: Від Криту до Львова та відновлення втрачених зв’язків