1954 року Степан Бандера, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху, який проживав під вигаданим ім’ям у еміграції, дав інтрерв’ю німецькій радіостанції, в якому розповів про боротьбу українців-бандерівців проти більшовицького режиму та відповів на запитання німецького журналіста Гоппе.
Степан Бандера:
“Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціалізмом. Український націоналізм бореться проти реалізму, проти тоталітаризму, расизму і всякої диктатури і застосування насильства”.
Ведучий Гоппе: “Переді мною сидить людина, що її мої слухачі, я не смію вам описати, мало хто знає як вона виглядає, де вона перебуває, і яке прізвище сьогодні носить. Ця людина – це Степан Бандера.
Степан Бандера — сьогодні вже леґендарна постать національної визвольної боротьби поневолених народів, як Абдель Крім, є один з найнебезпечніших і найсильніших ворогів совєтського імперіялізму, які сьогодні живуть, бо за ним, провідником Організації Українських Націоналістів, стоять 40 мільйонів українців. Бандера втілює їхнє стремління до національної незалежности.
Від 1941 року, коли після маршу німців у межі Совєтського Союзу він проголосив самостійність України і коли ним керована УПА, Українська Повстанська Армія, піднесла зброю, совєтська таємна служба пробувала його спіймати. Однак, до сьогодні совєтам не вдалось Бандери досягнути. Він живе нерозпізнаний, у таємному місці. Кінець війни в 1945 році Степан Бандера зустрів у німецькому концентраційному таборі. Зрив українського народу в 1941 році не пасував Гітлерові до його власної концепції східньої політики. Він запросив Бандеру до Берліну на політичні розмови і наказав там його арештувати. Прихильники Бандери, славні бандерівці, продовжували їхню боротьбу на два боки — проти Гітлера і проти Москви — далі. Степан Бандера залишився їх безспірним Провідником.
У 1945 році совєти в цілій Західній Европі провели ґрунтовні пошукування за Степаном Бандерою. Хоч тоді Бандера знаходився на терені, який був у сфері впливів совєтів, все ж його не розпізнали. До сьогодні совєти не знайшли його. Бандера живе. Москві може одного дня це дорого обійтися. Бо вже віддавна найбільшою загрозою для єдности і сили Совєтського Союзу є стремління поневолених Москвою народів до незалежности, передусім українського народу. Українське питання було і є найслабшим місцем Совєтського Союзу і тут може захитатись існування цілої совєтської імперії. Промови Хрущова, Каґановича та інших з нагоди 300-ліття прилучення України до Росії, в літі цього року, що обвинувачували Захід у “підтримці українського націоналізму з імперіялістичних намірів” доказують, що Москва, не зважаючи на виграну війну і найгостріші терористичні кроки в Україні, цілком не дала собі ради з українською проблемою. Ці промови свідчать більше, ніж інші аргументи, що спротив українського народу проти Москви продовжується і зростає.
Степан Бандера, який тут переді мною сидить, є головою, стремлінням і сумлінням українського спротиву. Я зустрівся з Бандерою, щоб йому поставити декілька запитань про організацію, методи і цілі українського визвольного руху”.
Гоппе: Будете Ви ласкаві, пане Бандеро, найперше пояснити, якою є керована Вами Організація Українських Націоналістів, і як вона діє?
Бандера: Організація Українських Націоналістів, що організує і провадить боротьбу українського народу, розвиває свою дію так само в Україні, як і поза її кордонами, головно в західніх країнах, де поселилась українська еміграція. Між цими двома частинами українського визвольного руху втримується через залізну заслону зв’язок, який базується на кур’єрськім принципі. З України за кордон та навпаки висилається озброєні групи зв’язкових, що рекрутуються з членів ОУН і вояків УПА (Української Повстанської Армії). Вони пробиваються таємними шляхами, способом, який відомий лише відповідним органам, але часто прориваються з допомогою зброї від однієї частини Організації до другої.
Гоппе: Чи можете, пане Бандеро, оповісти про подробиці, як втримується зв’язок між Вами і Вашими підпільними групами в Україні?
Бандера: Члени даної зв’язкової групи перед своїм вимаршем одержують і вивчають вичерпні усні звіти, пояснення загального становища і поодиноких важливих подій, тенденції їх розвитку, як також звіти про стан, діяльність і пляни даних частин визвольного руху. Час-до-часу переходять із зв’язковими групами з України і в Україну провідні члени Організації, щоб підсилити особистий контакт між Проводом на Батьківщині і за кордоном та виконати особливі завдання. Ці провідні члени переносять найвичерпніші усні інформації. Крім усних звітів, зв’язкові відділи переносять в обидва напрями і письмову пошту, що включає різні документи, звіти, зашифровані інструкції, важливі публікації в оригіналах і копіях, примірники періодичних видань, журнали тощо. З причини надзвичайних труднощів кур’єрська служба і зв’язок не можуть занадто часто проводитись. Бази вимаршу по обох боках віддалені від себе понад тисячу кілометрів. Ця віддаль, що проходить окупованою большевиками територією, перетикана численними, рафінованими перешкодами, щоб унеможливити неконтрольовану ними інфільтрацію. Особливо важкими для переходу є два або три кордони та прикордонні зони, з дротяними засіками, обезлюдненими, чищеними з лісу та заораними поясами, з електричними, з колючого дроту, загородами, з замінованими полями, замаскованими і захованими алярмуючими спорудами, ракетами та великим числом охоронних прикордонних військ і їх стеж.
Гоппе: Я можу собі уявити, що втримування Ваших зв’язків з Україною вимагає великих жертв.
Бандера: Втримування зв’язку між Батьківщиною і закордоном належить до найважчих завдань, які Організація мусить виконати в своїй революційній боротьбі і підпільній діяльності проти большевизму. Для цієї служби вибирається і на Батьківщині, і за кордоном найкращих характером, з ідеологічно-моральними вартостями членів Організації, найвідважніших, найжертовніших і в практичних питаннях найспритніших. Члени зв’язку вишколюються і заправляються всебічно і спеціяльно. Попри всі намагання з нашого боку і повний вишкіл, під час виконування своїх обов’язків гине пересічно половина зв’язкових. Часами втрати є ще більші. Буває, що цілі групи найкращих борців за свободу, вишколених і вивінуваних з великим трудом і коштами, повністю знищуються ворогом. Одначе, переривані зв’язки відновлюються знову новими групами. На місце знищених зв’язкових шляхів знаходяться, з витратою нових засобів, інші. Крім цього так званого “живого” зв’язку, втримуваного через кур’єрів, український визвольний рух знаходить ще й інші шляхи і засоби, щоб втримати контакт між половиною Організації на Батьківщині і за кордоном. Однак, служба кур’єрів має найосновніше значення, бо через неї досягнутий зв’язок є найпевніший і найвичерпніший. Вістки, документи і пояснення окремих подій та тенденцій розвитку ситуації, що передається в обидва напрями, мають не тільки значення стосовно їх змісту. Вони уможливлюють правильно розуміти вістки, які передаються через залізну заслону в обох напрямках через радіо, пресу і різні публікації. Завдяки власним інформаціям про процеси і події в Совєтському Союзі, які приховуються урядом перед Заходом, ЗЧ ОУН мають можливість правильно коментувати офіційні інформації совєтського уряду, що поширюються через радіо і пресу перекрученими і однобічно насвітленими. З тих причин наша оцінка різних процесів і подій політичного життя в Совєтському Союзі різниться від подібної оцінки західних спостерігачів і політиків, що здебільшого базуються на офіційних большевицьких вістках і джерелах. З другого боку, принесені від закордонних частин в Україну вістки і коментарі допомагають частинам ОУН на Батьківщині правильно оцінити політичний розвиток по цей бік залізної заслони і протиставитись російській пропаґанді.
Гоппе: Пане Бандеро, що думає велика маса українського народу про комунізм і московський імперіялізм?
Бандера: Український народ є скрайньо вороже наставлений проти большевизму, комунізму, комуністичної системи і режиму. Це вороже наставлення стосується також до всякого поневолення і експлуатації України російськими імперіялістами. Вийнятком у цьому наставленні є лише незначне мале число українських поплентачів і вислужників большевицького режиму. Справжнім виразником наставлення і стремління українського народу є революційна антибольшевицька боротьба українського визвольного руху. Широкі маси українського народу дають цьому рухові всю можливу підтримку і йдуть за його політичним проводом. Унаслідок того большевицький уряд є поставлений перед масовим пасивним спротивом і активними саботажами його плянів і акцій в різних ділянках. Це видно особливо в ділянці національно-культурного життя і соціяльно-господарської політики уряду.
Гоппе: Які методи застосовує Москва, щоб втримати своє панування над українцями?
Бандера: Кінцева мета большевицької політики — знищити субстанцію своєрідности українського народу під кожним оглядом, і втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу чи, вірніше, в новій формі пожираючого інші народи російського імперіялізму. Таким способом Україна мала б перетворитися в одну з російських провінцій. Однак, большевики не насмілюються цю мету ставити відкрито і до неї іти прямою дорогою. Навпаки, вони змушені звертатися до дуже скомплікованих засобів, а на деяких відтинках робити навіть відступи. До цього змушують Москву, з одного боку, невгнуте становище всього українського народу в боротьбі проти російського імперіялізму і комунізму, та революційна боротьба українського націоналістичного визвольного руху, з другого боку — чисельна величина українського народу та всебічний потенціял України. Стремління українського народу до незалежности не були зламані Москвою ані через масове винищування провідних національних кадрів, ані через жахливий терор проти всього українського народу, що провадився совєтами між 1930 роком і другою Світовою війною шляхом штучно викликаного голоду, масових депортацій і розстрілів. Тепер Москва, крім тих терористичних кроків, спрямованих проти всіх противників большевизму, намагається застосувати нову тактику: переставити невгнуті українські національно-державні стремління на шлях совєтського патріотизму. Ця тактика виявляється особливо в сучасній совєтській пропаганді, що останнім часом помітно підкреслює ролю України, як другої совєтської республіки за її величиною, підкреслює велич українського народу та вагу української культури і всього, що є пов’язане з українством.
Гоппе: Що ви думаєте, пане Бандеро, про підпорядкування після 1945 р. адміністрації Української Соціялістичної Совєтської Республіки півострова Криму, про цьогорічні демонстративні святкування влучення України в російську імперію з нагоди трьохсотліття Переяславського договору, про висунення на видатні державні пости вірних Москві комуністів з українськими прізвищами і про все, що сьогодні московська тактика виявляє супроти України?
Бандера: Москва пробує тим способом викликати в українців переконання, що Україна і український народ могли б мати в рамках СССР найкращі можливості розвитку, можливості задовольнити свої національно-політичні аспірації і стати навіть пануючою нацією. Цей останній висунений момент особливо сильно підкреслюється совєтською пропагандою, кажучи, що “великий російський народ” хоче ділити свою панівну гегемонію з “великим українським братнім народом”. За цією спробою ховається московське намагання прив’язати Україну до совєтського імперіялізму і спонукати її вкупі з росіянами його поширювати, обороняти та від його долі узалежнити і долю України. Підступні пляни росіян супроти України виявляються в переселеннях української людности, передусім молоді, до слабо заселених областей совєтської Азії, що останнім часом стало загально відомим. Це переселення провадиться під претекстом заселення цілини та перетворення її на врожайні землі. Вся ця акція робиться ніби на добровільній базі. Проте, насправді тією новою формою примусового виселення народів у першу чергу реалізується совєтську національну політику. Господарські пляни при цьому відсунені на задні пляни. З допомогою цих заходів совєти намагаються зменшити кількісно українську молодь і послабити людностевий потенціял України. Переселенці в нових областях повинні грати ролю кольонізаторів, які, з одного боку, повністю здані на ласку совєтського режиму і мусять здійснювати його кольонізаційну політику, а з другого боку — мають стягнути на себе ненависть тубільної людности. Ця політика має на меті послабити національну сукупність і силу спротиву так само в Україні, як і в кольонізованих країнах, і посіяти між поневоленими Москвою народами, а в першу чергу українцями і туркестанцями народню ненависть. Большевицька Росія не осягне, однак, своєї мети. Це все обернеться проти Росії. Так само, як сибірські концентраційні табори і примусові виселення не будуть спроможні зламати дух українців і ненависть проти большевизму і російського імперіялізму. Не зможуть вони також вплинути на глибоку дружбу між поневоленими Москвою народами. В серцях українців немає почуття ненависти проти союзних народів. Навпаки, вони бажають дружнього поєднання і спільної боротьби всіх народів проти поневолювача, проти московського большевизму.
Гоппе: Які, пане Бандеро, політичні цілі Вашої Організації?
Бандера: Антибольшевицька визвольна боротьба в Україні, що її веде націоналістичне підпілля, триває вже без перерви 10 років. Найважливішими цілями цієї боротьби є:
- Знищення большевицького панування;
- Вилучення України з СССР і ліквідація російської імперії взагалі;
- Ліквідація комунізму, комуністичної системи і режиму;
- Відновлення Самостійної Української Держави в національних етнографічних кордонах з демократичною системою урядування, яка гарантувала б всім громадянам України демократичні свободи в усіх ділянках життя, а головно в ділянці духового, культурного, політичного і соціяльного буття.
Гоппе: Чи не були б Ви ласкаві, пане Бандеро, докладніше пояснити поняття “український націоналізм”?
Бандера: Сьогодні в Україні антибольщевицька визвольна боротьба є організована і ведена ОУН — Організацією Українських Націоналістів. Поняття “українського націоналіста”, “націоналістичного руху”, має зовсім інше значення, ніж подібні терміни на Заході. Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціялізмом. Український націоналізм бореться проти імперіялізму, проти тоталітаризму, расизму і всякої диктатури чи застосування насильства. Ім’я “український націоналіст” є співзвучним з “український патріот”, який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя. Український націоналізм протиставить так званому большевицькому інтернаціоналізмові ідею самостійности і вільного розвитку кожної нації. Ми поборюємо намагання большевиків накинути іншим народам російське панування. Ми протиставимось російському большевизмові на всіх ділянках життя у всяких формах.
Гоппе: В яких формах бореться сьогодні в Україні за свої цілі Організація Українських Націоналістів?
Бандера: Під час другої Світової війни та в перші роки після неї українська визвольна боротьба провадилась у формі партизанської війни Української Повстанської Армії, в якій брали участь широкі маси українського народу. Приблизно від 1949 року мілітарна діяльність Української Повстанської Армії зменшилась. Однак, її кадри залишились втримані, як зародок її відділів для майбутніх операцій. Революційна антибольшевицька боротьба українського народу продовжується у формі політичного підпілля. Завдання підпілля — перетворювати в активний спротив Москві існуючу приховану ненависть до російсько-большевицького імперіялізму і до поневолення неросійських народів, що живуть в Совєтському Союзі. Українська визвольна боротьба є складовою частиною загальної визвольної боротьби всіх поневолених російським імперіялізмом народів. Для нас большевизм є лише однією з форм традиційного російського імперіялізму. В боротьбі проти російсько-большевицького імперіялізму ми почуваємо себе союзниками з усіма свободолюбними націями. Ми ставили спротив російсько-большевицькому імперіялізмові, ми протиставимось йому тепер, і ми будемо протиставитись йому в майбутньому.
Підготували Олена Коваль, Галина Маслюк.
Інтерв’ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою. 1954 р. Степан Бандера. Аудіокнига