Ми втомилися від підтримки Заходом російських наративів

 

 

 

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії, віце-президент регіону СКУ по Південній Європі.

 

 

 

Вбивство найвидатнішої захисниці української мови, професорки філології та колишньої депутатки Верховної Ради України Ірини Фаріон*, викликало сильну реакцію в українському суспільстві.

Вона була символом найрадикальнішої захисниці української мови та критикувала всіх, хто офіційно не користувався українською, але її смерть була засуджена усіма українцями, навіть тими, кого вона критикувала.

Ірина Фаріон, фото з її фейсбуку

Ірина Фаріон належала до націоналістичної партії “Свобода”, яка з часу свого заснування (після проголошення незалежності України у 1991 році) чинила опір спробам Росії негайно повернути Україну до своєї сфери впливу, особливо через нав’язування російської мови, що мало забезпечити їй більший вплив на суспільство.

Нам, українцям у Португалії, іноді важко пояснити португальцям ідеологію українських політичних партій через сильну російську пропаганду, яка домінує в Португалії ще з часів Радянського Союзу. Досі виходили публікації та книги, засновані на російських джерелах, які не є достовірними через повний контроль російської держави над інтерпретацією історії.

Насправді, існує велика різниця між націоналістичними партіями в Україні та націоналістичними партіями в країнах ЄС, де досі не було загроз територіальному суверенітету та національній ідентичності з часів Другої світової війни, за винятком балканських країн.

Будь-яке звернення українців, що прагнуть суверенітету для своєї країни, своєї культури та мови, одразу інтерпретується російською пропагандою як крайній український націоналізм. Це почалося не тільки за президентства Путіна. У 1620 році патріарх російської церкви Філарет проголосив анафему (заборону), яка мала тривати до кінця століття, проти “книг, надрукованих у Литві” (маючи на увазі українців та білорусів). Відтоді Російська імперія робила спроби повністю заборонити українську мову на території України. Потім цю політику реалізовувала Комуністична партія в Радянському Союзі. Нічого не змінилося після того, як Україна здобула незалежність у 1991 році. Політичні партії, контрольовані Москвою в Україні, говорили про “переслідування” російської мови, що насправді не мало жодних підстав.

Було цілком природно, що після століть заборони української мови з проголошенням незалежної держави українці захотіли відновити статус української мови у своїй країні, але ця політика ніколи не реалізовувалася шляхом дискримінації інших мов.

Також природно, що в будь-якій демократичній країні про питання збереження національної спадщини більше турбуються праві політичні сили, до яких належала Ірина Фаріон. Але Москва у своїй пропаганді “демонізувала” Фаріон майже як послідовницю нацизму. Щоб краще пояснити абсурдність цієї тези, можемо уявити: якщо в разі поразки України у війні з росіянами, і за словами Медведєва, Португалія стане провінцією Російської імперії, тоді всі викладачі португальської мови в Португалії будуть визнані нацистами.

Ця пропаганда була спрямована не тільки на саму Росію чи російську спільноту в Україні. Різні журналісти чи політики, які підтримують Москву за кордоном, час від часу говорили про “небезпечне зростання” українського націоналізму. Мета цього була очевидна: показати українців у негативному світлі і таким чином ізолювати Україну від Заходу.

Ці агенти Москви також діють у Португалії та передають російські наративи португальському суспільству. Було боляче для нас, українців у Португалії, читати в деяких португальських ЗМІ про вбивство Ірини Фаріон, де майже буквально повторювалися російські наративи. Зокрема, що вона могла бути вбита членами “Азова”, яких вона раніше критикувала за те, що вони продовжували використовувати російську мову у своїй комунікації. Так, коли злочинця не спіймають, можуть бути різні версії. Але якби автор статті хоча би мінімально дослідив українську пресу, чи просто запитав думку українців у Португалії, то відразу зрозумів би, що це вбивство дуже відомої в Україні людини має явну політичну мотивацію, насамперед для провокування громадянського розколу в українському суспільстві, поширення страху перед тероризмом та дискредитації українців в очах західних партнерів.

На щастя, незважаючи на російську пропаганду, яка намагалася одразу використати цей злочин на свою користь, вбивство Ірини Фаріон насправді викликало нове об’єднання українців, навіть тих, з різними ідеологіями.

Напередодні цього нового терористичного акту було оприлюднено опитування Центру Разумкова в Україні про настрої українців щодо продовження війни та можливостей “мирних переговорів”. Португальське інформаційне агентство запитало мою думку щодо цього опитування українців. Моя відповідь не була опублікована, можливо, тому, що не збігалася з думкою редакції, яка хотіла показати, що українці втомилися від війни. Так, ми всі втомилися. Як ті, що перебувають в Україні, так і ті, що перебувають за кордоном. Особливо ті, хто щодня ризикує своїм життям на передовій. Але ця втома також походить від постійних спроб деяких політиків на Заході знайти рішення, щоб не “дратувати” Росію. Знайти способи не дозволити Україні повністю захищатися від щоденних атак. Потрібно щонайменше зробити цю війну адекватною, справедливим є дати українцям змогу атакувати військові обʼєкти в Росії.

Для українців смерть Ірини Фаріон зробила більш очевидним те, що мета Росії – не територія України, а самі українці. Вони зі своїм бажанням бути вільними є головною загрозою в прагненні відновити Російську імперію.

Що зараз може допомогти українцям, так це те, щоб і на Заході це стало очевидним.

Липень 2024. Лісабон

*Іри́на Дми́трівна Фаріо́н (29 квітня 1964 р. – 19 липня 2024 р.) — докторка філологічних наук, професорка, професорка кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». Українська мовознавиця, політична та громадська діячка. Народна депутатка України VII скликання, голова підкомітету з питань вищої освіти комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (2012–2014).

Leave a Reply

Η ηλ. διεύθυνση σας δεν δημοσιεύεται. Τα υποχρεωτικά πεδία σημειώνονται με *