Філософ Олег Гуцуляк: Україна є «затокою» великої Східно-Середземноморської геокультури

Олег Гуцуляк (1969 р. н.) – український культуролог, філософ, письменник. Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Автор університетських спецкурсів «Філософія культури», «Філософська антропологія», «Міфологія», «Філософія міфу», «Історіософія мистецтва». Шість монографій філософа видано окремими книжками (зокрема «Філософія української сутності», 2016). Член Асоціації українських письменників, Наукового товариства імені Шевченка, Соціологічної Асоціації України та ін. Живе й працює в Івано-Франківську.

 

Олеже, уявімо, що завтра закінчилась війна, зібралося на конференцію поважне товариство істориків, науковців, митців, військових героїв тощо і всі шукають відповіді на важливі запитання: національна ідентичність та духовні корені народу. Якби тобі довелося брати участь у такому зібранні, озвуч два найперші речення із власного виступу.

 

Природа-мати нас вчить, що для життя дерева все важливе: і корені, і стовбур, і розгалуження, і листки, і квіти, і плоди. Тож наше національне дерево, яке вистояло проти буревіїв лихоліть та ударів ворожих сокир, не має забувати, що воно перемогло і завдяки вкоріненню, і завдяки міці стовбура (армія, мова, віра), ми не маємо нехтувати квітами (красою мистецтва і мислення) і, тим більше, не породжувати плоди на поталу невігласам.

 

Національна ідентичність – це історичний чи філософський дискурс?

 

Це історіософський дискурс. Навіть, я б сказав, психоісторіософський. Хоча присутність слова «національна» неодмінно вимагає ще й слова «політичний», «етнічний», «релігійний», «культурний», «лінгвістичний»… Проте, гадаю, варто говорити про самоідентичність особистості стосовно цих усіх сфер (нація, мова, віра і т. п.). А ось осмислення свого місця (себе як особистості і як члена національної спільноти) в культурно-цивілізаційному розвитку людства –  так, можна назвати історіософським.

 

А як щодо духовних коренів? Звідки це виросло і з чим його споживати?

 

У сучасному неокабалізмі корені Дерева Життя зображено вкоріненими вгорі, у духовній сфері, а ось стовбур і гілки ростуть вниз, у матеріальний світ. Мені подобається цей символізм. Ми дійсно закорінені у духовних традиціях (а духовність може бути як праведна, свята, так і бісівська, зла), а вже політика та історія – їхні матеріальні вираження. Тому дуже обережно треба говорити про плекання духовності і завжди її конкретизувати.

 

О’кей! Спробую конкретизувати. Останнім часом неодноразово лунають розмови, що духовні корені українців саме у язичництві, умовно кажучи, вірі предків.

 

Є такі погляди. Їхніх носіїв називають «новими правими» і «неоязичниками», бо на їхню думку, занепад Європи почався не стільки від початку епохи модерну (Нового часу) з його Просвітництвом, лібералізмом та калькуляторним мисленням, а значно раніше – з привнесенням близькосхідної духовності (виселення євреїв у Європу, яке вчинили римляни, запровадження християнства та ісламські завоювання), внаслідок чого багатотисячолітня духовна традиція Європи, розквітом якої вважаються язичницькі цивілізації Греції, Риму, давніх германців, кельтів, балтів і слов’ян, була пригнічена, у багатьох випадках винищена або адаптована до близькосхідних духовних традицій. «Нові праві» пропагують одним із методів відродження європейської відпочаткової традиції релігію у формі віри предків. При цьому не тільки як багатобожжя (проведення реальних обрядів на честь давніх богів, взятих із міфології Греції, «Едд», кельтських легенд) чи влаштування відьомських ковенів. А й через креативність у жанрі фентезі (яскраві представники цього – фани творчості Толкіна) спробувати реалізувати те, що, на їхню думку, могло б бути чи виникнути на основі європейської духовної традиції. Але, на жаль, ідеальної чистоти тут не буде, оскільки ці всі відроджувальні практики ідентифікують себе, заперечуючи принципи юдеохристиянської духовності.

 

Існує теорія, що якби князь Володимир запровадив католицизм, це розвернуло б історію України в інший історичний вектор. Таке могло трапитися теоретично?

 

Не «католицизм», а «католицтво». Як філософ, я намагаюсь не плутати поняття. Католицизм – це намагання римо- і греко-католицької церкви впливати на політику або навіть бути її активним діячем (зокрема і через католицькі партії). Католицтво ж – це приналежність до певної християнської традиції (римо-, греко-католицтва чи маронітства). Щодо ймовірності прийняття католицтва з боку Володимира, то таке, до прикладу, трапилося у Болгарії, коли цар Борис хрестив своїх підданих саме у римо-католицькому обряді, але… Думаю, тут певним чином відіграла близькість грецького світу до Східних Балкан та Північного Причорномор’я. У поляків, чехів чи хорватів такої дилеми не було.

 

Нащо релігійним діячам перетворювати «католицтво» на «католицизм», а православ’я на скрєпи московського патріархату? Формат цього запитання  дискусійний, але підтримка та участь російської православної церкви у війні проти України змушує по-новому поглянути не лише на політичну складову сучасних церков, але й на історію хрестових походів загалом.

 

Амбіції і ще раз амбіції самих церковників. У католицькій церкві після Другої світової війни був досягнутий консенсус щодо церкви: вона не є активним учасником політики, створюючи свої партії, а діє через світські сили, рухи і партії, які відстоюють християнські принципи (чи то правого, чи ліберального чи навіть лівого спектру). В православній церкві аналогічного стану ще не у всіх автокефальних церквах досягнуто. Деякі, як от російська чи сербська православні церкви, намагаються, хоч і неофіційно, але диктувати політиці свою волю. А ідеалом для себе вважають форму влади духовенства в країні, як от зараз в Ірані чи Афганістані.

 

Ти належиш до родини, яка брала участь у збройній національно-визвольній боротьбі за незалежність. Твій дідусь – поручик Української Галицької армії. Наскільки коректним є порівняння масштабів внесків лідерів нації?

 

Тільки за плодами їхніх справ ми й можемо їх оцінювати. Хоча, можливо, в конкретні часи заради самоусвідомлення нації до влади справді повинні були прийти професор історії Грушевський, письменник Винниченко чи журналіст Петлюра, вчителі-отамани… Тобто не професійні політики, бюрократи чи військові, а саме представники цивільної громадськості. Через них українська громада власне й заявила, що вона існує як народ, а не якийсь штучно створений політиками-революціонерами конструкт, якого «не было и не может быть» і «придуманий австрійським Генштабом чи Леніним».

 

Чи потрібно зводити духовний мавзолей історичній постаті Степана Бандери? Чи немає тут ризику конфлікту з Тарасом Шевченком?

 

Жодного конфлікту немає. Це постаті різних періодів в історії боротьби українського етносу за своє  визволення: Шевченко і Франко – коли знаряддям було Слово, Бандера і Шухевич – коли ним став Атентат.

 

Гадаєш, що залежно від періоду комфорту або історичного напруження народ здійматиме на знамена різних видатних діячів?

 

Найімовірніше, так. Спочатку триває національно-революційний етап, на перше місце у ньому виходять люди чину (акту), «пани своєї волі і долі». Зараз він, як бачимо, продовжується у формі оборони права на існування самого народу. Надалі, як показує історія на прикладі інших народів, настане національно-конструктивістський етап, де перше місце відіграватимуть люди творчого мислення, «конструктори життя» (іноді з елементами реставрації традицій, але й зі значними новаціями у найрізноманітніших сферах, від побуту, політики і науки – аж до мистецтва, релігії та філософії). Кожного діяча кожного етапу слід належним чином означити, охарактеризувати його роль і місце в історії українського народу, з усіма досягненнями та недоліками, але не забувати одне: вони є наші, свої, рідні, і чужим брудним лапам до них – зась!

 

Ти є автором монографії «Анти-Дугин: геополитика священного и святого» (2018 р.), та одним з перших українських аналітиків, хто побачив небезпеку з боку ідеології євразійства. На Росії це справді нова серйозна філософія?

 

Євразійство це тільки ширма для прикриття істинних експансіоністських, колонізаторських устремлінь московського етносу, який так і не виборсався з тенет раннього модерну і заздрить усьому світові в тому, що інші – значно успішніші, щасливіші і… хитріші. Якими б ідеологемами московити не користувалися, все це залишатиметься рашизмом.

 

Наскільки сильно грецька культура вплинула на Україну? Після злочинів проти людяності, які влаштувала російська армія на півдні України, зокрема в Маріуполі, де мешкає велика грецька діаспора… такі теми безпосередньо зачіпають греків.

 

Те, що українці відпочатково себе усвідомлювали якщо не спадкоємцями, то хоча б причетними до грецького світу, говорить те, що вже з XV ст. наші інтелектуали та священники визначали свою культуру як «греко-слов’яно-русинську». Та й чого гріха таїти, ми таки, як правильно зазначив поет Євген Маланюк, «Еллада Степова». Так, Україна є «затокою» великої Східно-Середземноморської геокультури, на одній з вершин якої височіє Акрополь із Парфеноном на честь богині Афіни-Демократії.

 

Чи має війна етичну та культурологічну цінність, окрім технологічної?

 

На жаль, людина за своєю природною сутністю – істота агресивна, і весь її розвиток полягає в тому, щоб приручити цю свою агресію, тримати її в шорах. Так, війна формує героїчний чин, а також нові етичні принципи (дедалі більш гуманістично декларативні, щоправда), але це, на жаль, дуже і дуже жорстоко.

 

Штучний інтелект, релігійність людства та криптовалюти: у моїй свідомості – це кризова суміш майбутнього. Маєш думки з цього приводу?

 

Сам розвиток – це і є криза, вона вирішує якісь накопичені проблеми росту. А штучний інтелект – класна штука, буде кому керувати міжзоряними кораблями землян 😉 А щодо релігійності… Це просто потреба людини до трансценденції, виходу за межі свого Его, щоб краще пізнати самого себе (древні б назвали це «відкрити бога у собі»). В якому вигляді релігійність буде в майбутньому, важко прогнозувати, адже фантасти минулого навіть появу інтернету не змогли передбачити.

 

Я про те, чи не проголосить штучний інтелект себе новим Богом? Потім скупить за криптовалюту кількох селебріті та блогерів, які стануть першими адептами нової релігії, а DATA-центри – його церквами. І що робитиме ШІ, коли усвідомить загрозу з боку таких диктаторів, як Путін з його ядерною риторикою чи Гітлер з його метафізичним антисемітизмом?

 

Можливо й так. До речі, саме цей сценарій був розіграний у моєму улюбленому серіалі 2004 року Battlestar Galactica (я вже не згадую про цикл фільмів «Термінатор»). Та, гадаю, людство зуміє якщо не вижити, то принаймні здивувати ШІ. Тож він дійде  висновку, що і над ним є якась вища сила, що запрограмувала появу ШІ саме через посередництво такої біологічної форми мислення як людина…

 

Ти завів мову про космос. Гадаєш, наша цивілізація володіє достатнім рівнем інтелекту, щоб не поводитися як загарбники щодо найближчих зоряних сусідів?

 

На жаль, загарбання стосовно космосу – це тільки оціночне негативне судження, перенесене із побутування людства на Землі. Я радше волію говорити в цьому мегамасштабі про експансію, тобто поширення. Ймовірно, що стосовно інших розумних форм життя ми будемо поводитися людяно, але ми не здатні гарантувати, що й нам не будуть кинуті агресивні виклики. Можливо, людство справді очікує щось на зразок багатотисячолітньої апокаліптичної боротьби, так яскраво описаної у творах про світ «Вархаммера 40.000».

 

Щиро дякую за розмову, Олеже. Маєш привітання діаспорі?

 

Тримайтеся і не забувайте, що ви є українського походження!

 

Бесіду провів Олег Короташ

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *